Опарій Яна
16 записи

5 причин спробувати серфінг хоч раз

0

Серфінг – це океан. Океан – свобода. Свобода – це серфінг. Невід’ємні складові відмінної відпустки. І таке замкнуте коло мене цілком влаштовує. Хоч би й назавжди. 

Фото: Яна Опарій

Солона вода виливається з вух, очей, і здається, навіть натертих дирявих ніг. Тепер знаю, як воно брудним речам під час прання в режимі турбо.
Коли хвиля накриває, відчуваєш себе камінцем у морі, не здатним нічого зробити, залишається лише віддатися. Таке найголовніше правило серферів – віддатися хвилі повністю, щоб тіло не склалося вдвоє, а то й троє. Чинити опір – без сенсу, треба розслабитися й чекати, поки прийде час винирнути.
Винирнути, схопити повітря й відчути, що лиш на нозі, не відірвався. Отже, дошка десь поруч. Намацуєш дошку, підтягуєш її до себе, прибераєш мокре волосся з обличчя. Обертаєшся, щоб продовжити серфити, але тут же накриває друга хвиля. Краще перечекати сет (кілька хвиль поспіль) і тоді спокійно вигрести в океан.

Хвиля чистить тебе ззовні й всередині. Вимиває всі зайві думки й концентрує на цілі. It’s ocean waves.

Словник серфера:

Сет – період хороших хвиль;

Лайнап -лінія з якої стартуєш;

Вайп-аут – падіння з дошки й попадання в заміс;

Заміс – це як в пральній машині, тільки під водою в океані й з тобою;

Аутсайд – рух обличчям;

Бексайд – рух спиною до хвилі;

Гуфі – передня нога права;

Регулятор – передня нога ліва;

Лиш – мотузка навколо ноги, яка скріплює серфера з дошкою;

Дропнуть – забрати у когось хвилю;

Пік – найвища точка хвилі.

Спот в Унаватуні на Шрі-Ланці. Фото авторки

Під час першого тренування невдало впала у воду й вивихнула ногу. Вона опухла й біль не давав ступати. За день до тренування згоріла, і від кожного дотику дошки тіло пекло. Та незважаючи на дивний початок відпочинку, серфінг-тур видався прекрасним.

І ось чому. За два тижні добре кататися я не навчилася, але усвідомила, найважливіше, чого вчить серфінг.

1. Мультітаск в задоволення

Чи може багатозадачність бути приємною? Так! Але лише тут, в океані. Розгребтися, тримати баланс, контролювати швидкість дошки, хвилю, слідкувати за іншими людьми на воді, вчасно встати, координувати рухи – усе й одразу. І так три години, а то й більше! Зосередженість – “хайлевел”, зівати – означає опинитися швидко під водою, а то й отримати по голові дошкою. Після двох днів тренувань відчуваєш себе супергероєм, а ще – неймовірну кріпатуру й бажання повалятися під сонцем, але ноги тягнуються на спот (місце, де зберігаються дошки) і знову запливаєш брати хвилі. Така багатозадачність в кайф!

2. Свобода самовбивці

Спочатку серфери нагадують відчайдушних самовбивць: кидаються на ті хвилі годинами без перестанку, незважаючи на висоту й погоду. Падають, напиваються води замість усіх п’ятьох, а то й десяти прийомів їжі, виринають, знову падають, вдаряються, не відчувають болю й далі катаються… Хіба це адекватно? Перше враження було хибним. Зараз я переконана, що серфери – найвільніші люди світу.
Подивіться їм в очі – можна потонути в силі їх безстрашності, безтурботності й щастя тільки тому, що сьогодні є хвилі. У великих містах таких очей не зустрінеш.

3. Значущість

Виявилося, людина не мішок гною, який лише чекає своєї черги. Від неї самої в житті залежить більше, ніж здається. Не від обставин, не від сусіда-брата-свата, а від нас самих! І те, що час від часу падаємо, швидше за все, наш “косяк”.

4. Лови момент

“Це твоя хвиля!” – коли чуєш подібне від інструктора, який кричить з берега, значить час ловити момент. Озираєшся, бачиш, як накочується хвиля, як вона формується, більшає, а ти вже гребеш, щоб встигнути, встигнути спіймати момент, стати на гребні й з’їхати, ні, злетіти.

Хоч потім і падаєш, але зловила ж, і з “Міністерства профуканих хвиль” дзвіночка не буде. Хтось-колись придумав історію, що лінивцям, котрі пропускають хороші хвилі й не катаються, телефонують з “Міністерства профуканих хвиль” й кажуть “айайай”.

5.Падати – треба вміти

На хвилі відчуваєш себе невдахою й переможцем водночас. Ось ти піднявся, а ось – і впав. Жахливе відчуття після сотні невдалих спроб. Ще гірше – після вдалих, які раптово з якогось дива стають невдалими. Бо хвиля раптово почала підійматися (а так буває, і це неприємно), бо хтось не подивився наліво й не пропустив тебе, або не розрахував відстані, купа “бо”… Океан вчить падати легко, з усмішкою, не соромлячись і так красиво, як хустка. І зовсім не так, як я в перший день.

Падіння. Фото surflancecamp

Чому серфінг – це не біг?

Бо кожне тренування не схоже на інше. Однакових хвиль не буває.

Чому серфінг не для всіх?

Бо не всі – безстрашні перед водою, глибиною, а як пощастить і швидкістю. Не всім випадає зрозуміти серфінг й відчути.

Чому серфінг – не байдарка?

Ну тому що. Це ж різні види спорту. Як він може бути байдаркою?
Хоч раніше так не здавалося. Коли я бачила, як серфують у фільмах, техніка нагадувала ходіння на байдарці. Сів, взяв весла, зрозумів, як грести і егегей. З серфінгом в сотні разів важче, і в тисячі – кайфовіше.

Фото авторки

***

Ви помічали, як формуються хвилі? Ліві, хоч праві? Хвилі Індійського океану формуються набагато раніше, ніж їх бачиш з берегу. Далеко в океані. У бухті, їх легше розпізнати. Якщо вода вдаряється в скелю й відбивається піною вверх, незабаром з’явиться хвиля й надійде до берега. І кожного разу випливаючи в океан, не вгадаєш, якими вони будуть сьогодні. Пологими чи високими. Навіть прогноз безсильний. А рибаки кожного ранку, коли хвилі найсильніші, ловлять баракуду, тунця, креветки. Вочевидь, давно навчилися розуміти хвилі.

Будете в океані, подивіться, як виростають хвилі. Раптом, впізнаєте в них себе.

Коментувати

15 лютого 2019
14 лютого 2019
13 лютого 2019