Опарій Яна
17 записи

Автостоп замість ліків: Лісабон

0

Цим матеріалом ми починаємо “Блог на чемоданах”. Далі в ньому публікуватимемо історії, народжені в дорозі. 

Кожна історія в цьому блозі – це окрема пригода, яка сталася під час подорожі. Може, тому й сталася, бо я не з тих, хто в нових містах запам’ятовує назви вулиць, фотографується з пам’ятниками, припадає за традиційною їжею та алкоголем, і постійно конвертує в голові курс валют. У подорожі мене цікавлять люди, їх життя й побут, що такого вони знають, чого не знає про них вікіпедія. Без страху й зайвих клопотів повністю віддаюсь атмосфері, випадку й Всевишньому.

Автостоп замість ліків: Лісабон

Авторка – Дар’я Мартакіс. На фото – блогерка Яна Опарій

Автостоп замість ліків: Лісабон


Моє щастя й водночас нещастя в тому, що про наслідки я завжди думаю потім.

Ні, це не та подорож, після якої стають героями youtubе, розказуючи про дешевий спосіб побачити світ. Це не була завчасно спланована відпустка або добре організовані канікули. Я не ставила за мету якнайшвидше викласти на фейсбуці фото з Іспанії чи Португалії, і написати пост про чудові європейські дороги. Це був час, коли, здавалося, втрачати нічого, гірше бути не може, а пізніше думалося, як добре, що не втратила.

Ідея спробувати автостоп по Європі з’явилася у 2013 році, коли я приїхала до Варшави. Через рік життя поточилося так, що до всього опускалися руки й зникала остання мізерна надія. Це було літо величезних розчарувань. Лікуватися я вирішила першим пунктом у списку бажань, який складаю кожного року на 1 січня. І вже через тиждень я їхала в машині якихось, ще незнайомих людей, з Кракова до Лісабона.

Оскільки майже вся західна Європа була об’їжджена, вибір пав на західну частину Південної Європи, куди останні два роки постійно тягнуло. Хотілося побачити, чи справді життя там категорично відрізняється від рівня життя в інших країнах Європейського Союзу, а ще просто поплавати в Атлантичному океані й Середземному морі.

Маршрут я вирішила планувати на місці, але точно знала, що почну з Лісабона, а закінчу Барселоною, про яку я вже розповідала.

Лісабон. Фото автора

Лісабон. Фото автора

Це місто мені знайоме з шести років від покійного дідуся, який постійно казав: “Ваш дід – столиця Португалії”. Сам він був лисий, тому легко запам’ятовувалося слово “Лісабон”. 

Часу було небагато, але за умови, якщо пощастить, планувала все таки повернутися. Коли вибираєш автостоп, часу стає в три рази менше. Ніколи невідомо, на скільки ти можеш затриматися в тому чи іншому місті, які люди тобі зустрінуться в дорозі, чи вистачить тебе фізично й морально в довгих піших прогулянках. Це мене й приваблювало. Непередбачуваність. Непередбачуваність того, що може статися за кілька хвилин, годин, днів. Коли від тебе нічого не залежить, коли ти безсильна, без грошей, без права на сон. Коли ти живеш в цю хвилину, секунду, і намагаєшся закарбувати даний момент життя якнайстаранніше в твоїй пам’яті, обгризти його, як качанчик яблука, відчути його смак. Відсторонитись від себе, своєї буденності, яка постійно приносить якісь страхи й побоювання. Подорож вбиває будь-які страхи і робить людину вільною. З качанчиком від яблука перегнула, просто люблю цей фрукт.

З речей взяла найнеобхідніше: теплий одяг, білизну, змінне взуття, чашку, гребінець, мило, зубну щітку, годинник, телефон, фотоапарат, електронну книгу, словник англійської мови, купальник, ну і, звичайно, спальний мішок. Усе вмістилося в невеликий рюкзак.

До цієї парочки, про поїздку яких я дізналася в Інтернеті, я підсіла в Кракові, а самі вони були з польського міста Олькуша.

Їхали дві доби. Найбільше не люблю в поїздках, коли ноги наливаються, як у слона, і нічого не можна зробити. Ми зупинялися в добре облаштованих місцях, де можна було скористатися літнім душем, відпочити й перекусити. По дорозі підібрали ще одного чоловіка з Киргизстану, який довгий час жив у Польщі, а потім вирішив шукати долі в Мадриді, бо, каже, відчуває себе там щасливим.

Кожного разу, коли відкривала очі, картинка навколишнього суттєво змінювалася, як і мови на знаках і дорожніх біл-бордах, німецька-французька-іспанська, але підсвічувалися вони незмінно красиво. Автотраси впадали в серпантинові дороги й уже на кордоні Франції з Іспанією починалися гірські краєвиди. Зникали високі міста й виднілися на схилах містечка з халупками. Хоч виглядали вони бідно, але в тому пізнавалася своєрідна культура.

Вночі ми заїхали в одне маленьке іспанське містечко до знайомих Дієго (хлопця Сильвії). Він працював у піцерії. Зі своїми постійними обмеженнями в харчуванні, важко було спокуситися на величезну іспанську піцу з тоненьким тістом. Хлопець розповів, що в Іспанії рідко роблять піцу з товстим тістом, бо традиційно в ній найголовнішим вважається начинка.

Ось і перші виноградники. Вранці вони виблискують під сонцем так, наче відчувають себе господарями на іспанських і португальських полях, бо інших продуктів за ними не видно. А, може, вони й не потрібні, достатньо й того, що вино продовжує життя.
Від Кракова до Лісабона ми проїхали близько 3 100 кілометрів.
Столиці Португалії я вирішила залишити повних 2 дні, цього вистачило, щоб зрозуміти, чим живе це місто.

Монумент Христа-Короля. Фото автора

Монумент Христа-Короля. Фото автора

Такої кількості гашишу на вулицях великого міста я не бачила навіть в Амстердамі. 50 грам марихуани коштує 50 євро, але якщо домовитися, то два пакетики можна купити за 80. Переважно темношкірі продавці будують бізнес у центрі міста, непомітно підходячи до тебе, і тихенько нашіптуючи ціну на вухо. Навіть, якщо не розчуєш про що йде мова, не важко здогадатися по очах.

Хоч і зваблююче, та Лісабон запав мені не тому. Поєднання плинного й різкого руху, мішанка культурного й брутального життя, злиття європейських і забутих Богом місць. Повітря пахне давньою історією і культурою португальців.

Місто розташувалося на гірських пагорбах, тому гуляючи відчувалися спуски й підйоми асфальтованих доріг. Вулиці, наче для зручності туриста, поділені на райони. Є такі, де можна подивитися тільки стару архітектуру, є такі, де скупчена велика кількість барів і ресторанів, є такі, де можна просто гуляти набережною. Найбільш популярні для прогулянок місця – SAO SEBASTIAO, BAIRRO ALTO, ESTRELA, BELEM. Якщо встати на станції метро Centro deArte Moderna і спускатися головною вулицею до набережної річки Тежу, то під час прогулянки можна побачити красу всього центра міста.Як важливо в подорожах мати зручне взуття. Кеди від New Look – ви найкращі!

У часі й коштах я була обмежена, тому якими я мала запам’ятати побачені мною міста, визначала інтуїція, із урахуванням деяких порад корінних жителів.

На вулицях Лісабона. Фото автора

На вулицях Лісабона. Фото автора

Музеїв у Лісабоні, як грибів після дощу. Тільки б гроші й тягу до мистецтва. Здається, тут жодна велика вулиця не існує без музею, або хоча б якогось пам’ятника. У центрі – великий фонтан, купа ресторанів, фастфуди, таксисти, бездомні, ну і продавці марихуани.

Настав час знайти відповідь на три головні питання подорожуючого: «Що купити на згадку із сувенірів?», «Яку традиційну страву спробувати?», «І що виняткового є в Лісабоні для відвідування?»

Перше відпало само собою, тільки купила на португальській мові книжку про методи захисту журналіста в інформаційній війні. Маю вже традицію – купувати по книжці в різних країнах, щоб на пенсії користатися власною бібліотекою й читати різними мовами.

Зі стравами теж визначилися. Це «франчезіна» (яка найкраще смакувала в португальському місті Порту), беленські тістечка (які найкраще купувати на самій фабриці недалеко від центру), будь-які страви з морепродуктів, а особливо риба, приготовлена в різних соусах, і на десерт – Ginjinha(вишнева португальська наливка). Крім того, Португалія – країна найсмачнішою кави й червоних вин.

Беленські тістечка. Фото автора

Беленські тістечка. Фото автора

Ну і на третє питання – теж маю відповідь. У Лісабоні побудований найбільший міст в Європі – Васко да Гама, довжина якого 17,2 км.

Така назва пов’язана з 500-річницею відкриття великим мореплавцем Васко да Гама шляху з Європи в Індію. Також у Лісабоні є міст 25 квітня, довжина якого близько 1 км. Виглядає, наче немає кінців, тягнеться у безмежність. А ще, як зранку над океаном стоїть туман, то картина взагалі містична.

Міст 25 квітня. Фото автора

Міст 25 квітня. Фото автора

Недалеко від фабрики Belen, над водою, може здатися, що височіє пам’ятник загиблим солдатам, але якщо підійти ближче, то на викарбуваній стіні бачиш тіла мореплавців (Pardao Dos Descobrimentos). З цього місця в 1487 році португалець Васко да Гама вирушив в першу експедицію до Індії. Поруч на графіті намальована карта з його маршрутом. Її важко помітити під ногами товпи туристів.

Ніде так не хочеться побувати, як у бідних районах великого культурного міста. Тільки так можна побачити справжнє життя цього міста. У Лісабоні ці вулички крім того, що короткі, ще й вузькі. Можна прогулюватися й заглядувати у вікно до кожної квартири. Здається, якщо два португальці з протилежних будинків одночасно висунуть голови зі своїх вікон, то вдаряться чолами. Ніякої приватності – усе чути, усе видно й нікому це не заважає.

На подвір’ях сохне розвішена вздовж дороги білизна. Стіни пошарпані, розмальовані графіті. Лише на підвіконнях доглянуті квіти.

У дворі грає малеча в футбол. Авжеж, у Португалії, мабуть, гріх не грати в футбол, як і в Іспанії, тому так багато юних футболістів у дворах.

На вулицях Лісабона. Фото автора

На вулицях Лісабона. Фото автора

Коли ти подорожуєш не в справах, і твої думки нічого не обтяжує, виникає бажання зануритися в життя країни. Уважніше спостерігаєш за людьми, їх поведінкою, проблемами, мисленням.
Португалія – бідна країна. Задоволені спокійним темпом життя, португальці переїжджають до більших міст і там будують свої родини. Незадоволені – виїжджають з країни до Іспанії, Німеччини, Англії.

Іноземці навпаки їдуть у Португалію. От, як хлопці з Москви, які відкрили свій хостел в Лісабоні. Кажуть, багато подорожували, щоб зрозуміти, що тут для такого бізнесу найвигідніші умови. Багато туристів і ціни в міру розпущеності дозволяють жити. Мову вивчили за два роки й тепер отримують задоволення від того, що роблять.

Мої два дні промайнули швидко, далі курс тримала на місто Порту.
От там почалась магія…

Коментувати

21 жовтня 2019
18 жовтня 2019