Андрій Букін
40 записи

Чорнобиль та околиці: 31 рік з дня трагедії

0

Частина І

Як виглядає 30-ка ( 30 кілометрова зона відчуження)? Які тварини там живуть і чи мутували вони до вигляду монстрів? Чи живуть там люди, і якщо так, то які вони? Що  сьогодні з Чорнобилем, Прип’яттю та іншими населеними пунктами зони відчуження? Це ті питання якими задавався кожен українець; це ті питання на які витрачають мільярди доларів; це ті питання на яких спекулюють фантасти.

Я візьму на себе сміливість та спробую відповісти на декілька з цих питань з огляду на побачене у зоні відчуження.

Зона зустріла нас теплою та сонячною погодою

На вулиці  чудова погода. Незважаючи на те, що вночі у нашому південно-східному регіоні були стійкі заморозки, а вітер “витрушував з тебе душу”, Зона зустріла нас теплою та сонячною погодою. На деревах вже почало з’являтися листя, і хоч подекуди це все ще були бруньки, а саме листя було маленьким – загальний пейзаж стрімко наближався до літнього і радував око насиченими барвами.

Ще дорогою до Зони відчуження, звернув увагу на порожні поля, які ніхто не обробляє – це сумна, і навіть жахлива картина, що постає перед людиною. Родючі землі у самісінькому серці країни (30-50 км від Києва). Ці пейзажі будуть супроводжувати нас впродовж усієї мандрівки у Зону відчуження.

На перший КПП ми прибули опівдні. Звичайно, що після блокпостів в АТО, тут все виглядало доволі “простенько”, не по-військовому. Непомітні для більшості громадян, незначні дії чи навіть рухи, та й загальна поведінка правоохоронців свідчили про те, що хлопці відчувають себе безпечно і тут майже не відбувається серйозних конфліктів. А ще на КПП можна фотографувати 🙂 15-ти хвилинний діалог з перевіркою документів і ми вирушаємо далі.

На перший КПП ми прибули опівдні. Звичайно, що після блокпостів в АТО, тут все виглядало доволі “простенько”, не по-військовому

Другий КПП. Тут усе пройшло швидко і просто – наш транспорт перетнув межу 30-ти кілометрової Зони відчуження.

Зупинилися у першому ж селі, за декілька кілометрів, аби побачити, що сталося з маленькими та середніми селами у Чорнобильській зоні. Покинуті хати, двори поросли хащами, а паркани, які колись були надійним захистом для своїх господарів, уже давно завалились і встигли порости мохом. Ми знаходились у центрі села. Залізли у декілька будинків. Як виявилось, один з них колишній магазин, а інший звичайна хатина, де колись мешкали звичайні люди. Поряд був клуб, алея слави і вже згаданий магазин. Здається, людям подобалось жити тут, поруч з “культурним осередком”. Хата ж звичайна, нічого особливого, така, як і десятки сотень у інших селах періоду кінця 70-х років. Невеликий двір та хлів для худоби. З хати все винесено, дерев’яна підлога прогнила, а половина стелі завалилась років п’ять тому. Загальний вигляд магазину дещо кращий. Ймовірно, його будували вже у 80-х. Це простора двокімнатна будівля з міцними дубовими дошками. Інтер’єр, звісно, не зберігся. Фарба полущилася, невідомі побили вікна і тому вся підлога в кімнаті засипана склом. Посередині стоїть великий радянський холодильник, який з невідомих причин ніхто не чіпав.

Здається, людям подобалось жити тут, поруч з “культурним осередком”

Хата ж звичайна, така, як і десятки сотень у інших селах періоду кінця 70-х років: невеликий двір та хлів для худоби

Приміщення колишнього магазину

За декілька десятків метрів знаходиться великий клуб, точніше будинок культури. З великими вікнами та дверима у стилі радянського союзу. Вони велетенські, підкреслюють вплив державних органів на людину, яка при вході у ті ж двері мала відчувати власну безпорадність та мінімальну значущість. Зовні все виглядає покинутим, а ось всередині будинок культури наповнений життям, але це життя далеко не “культурне”, вже декілька років будівлю розбирають цеглина за цеглиною. Хтось уже зірвав підлогу і активно виносить цеглу, обережно складаючи у невеличкі стоси. Довго ця будівля не простоїть. Покрівля осипається. Природа забирає своє, та й люди щосили допомагають руйнації клубу. Подібні пейзажі можна побачити чи не в більшості районів нашої країни: закинуті хутори і поодинокі хати, на жаль, сьогодні цим нікого не здивуєш.

Дорогою до міста Чорнобиль нам зустрівся представник підвиду дикого коня – кінь Пржевальського донедавна розглядався як самостійний вид Equus przewalskii. Названий на честь свого першовідкривача — мандрівника Миколи Пржевальського. У XX столітті був винищений у природному середовищі, але зберігся в зоопарках, після чого відбулася його реінтродукція у природу. Наразі це єдиний вид власне диких коней, що існує на волі, а також єдиний представник ряду Конеподібних у дикій фауні України (акліматизовані табуни у Чорнобильскій зоні відчуження).

Кінь Пржевальського – єдиний вид власне диких коней, що існує на волі 

Чорнобиль.

Місто вже не виглядає таким порожнім, зараз у ньому живуть і працюють люди. Хто вони ми не знаємо, але з вигляду вулиць і кількості працюючих установ можна сказати, що тут постійно перебуває приблизно три тисячі осіб. На вулицях зустрічаються люди, які поспішають кудись у своїх робочих справах. Їздять автомобілі, переважна більшість яких – транспорт всіляких установ, що обслуговують 30-кілометрову зону. У центрі міста – великий меморіал, який починається з пам’ятника і продовжується величезною вулицею з табличками назв населених пунктів, з яких було виселено мешканців 30-ти кілометрової зони. Часто на цих табличках пов’язані вишиті рушники. Меморіал вражає, тут відчуваєш сум та біль тисяч людей.

У центрі міста – великий меморіал, який починається з пам’ятника і продовжується величезною вулицею з табличками назв населених пунктів, з яких було виселено мешканців 30-ти кілометрової зони

Вулиця з табличками назв населених пунктів, з яких було виселено мешканців 30-ти кілометрової зони

Меморіал вражає, тут відчуваєш сум та біль тисяч людей

Декомунізація оминула це місто, а тому й пам’ятник червоному вождю лишився. Він, як і у більшості міст пострадянського періоду, розташований в адміністративному центрі, навколо нього будівлі установ, які опікуються питаннями охорони і збереження Зони відчуження.

Наступною точкою стала місцева церква, вона, звісно, московського патріархату. Зовні виглядає прекрасно: великий двір, унікальні дзвони, пасіка. Церковний двір та власне споруда, свідчать про те, що у церкви величенький прихід, що ще раз підтверджує кількість мешканців міста. У невеличкій хатині, біля самісінької церкви, місцеві зробили імпровізований музей. Експонати збирали з усієї зони, переважно це знаряддя праці місцевих селян та ремісників. На жаль, музей та церква були зачинені.

Церковний двір та власне споруда, свідчать про те, що у церкви величенький прихід

Чорнобиль 2, або колишнє військове містечко.

Історична довідка:

Місто Чорнобиль-2 знаходиться на північний-захід від невеличкого поліського міста Чорнобиль, але його неможливо знайти на жодній топографічній карті. Досліджуючи карти ви відшукаєте позначення дитячого табору відпочинку, або лише пунктирні лінії лісових доріг на місці розташування міста, але тільки не позначки міських будівель та технічних споруд. В СРСР вміли зберігати таємницю, тим паче, якщо це військова таємниця. Тільки з розпадом великої імперії СРСР та аварією на Чорнобильській АЕС стало відомо про існування в поліських лісах невеликого містечка (військового гарнізону), який займався… космічним шпигунством. У сімдесятих роках минулого століття військовими було створено унікальні радіолокаційні системи, які давали змогу відстежувати запуски балістичних ракет з території (військових баз та підводних човнів) ймовірного ворога. Радар називався загоризонтною радіолокаційною станцією (ЗГРЛС) та мав вражаючі розміри опорних елементів, на яких були змонтовані приймаючі антени. ЗГРЛС потребувала значного людського ресурсу – приблизно 1000 військових виконували бойове чергування на цьому об’єкті. Для військових та їх сімей було збудовано невеличке містечко, з однією вулицею – вулиця Курчатова. Місто назвали Чорнобиль-2.

Досліджуючи карти ви відшукаєте позначення дитячого табору відпочинку, або лише пунктирні лінії лісових доріг на місці розташування міста, але тільки не позначки міських будівель та технічних споруд

Рішення про створення загоризонтної раділокаційної системи Дуга-1 (біля міста Чорнобиля) було прийнято на основі постанов Уряду СРСР від 18 січня 1972 та 14 квітня 1975 року.

Тільки з розпадом СРСР та аварією на Чорнобильській АЕС стало відомо про існування в поліських лісах військового гарнізону, який займався… космічним шпигунством

Після аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році ЗГРЛС була знята з бойового чергування, а обладнання було законсервоване. Військові та цивільне населення були евакуйовані з зони радіоактивного ураження. Коли керівництво СРСР та військові зрозуміли масштаби екологічної катастрофи – було прийнято рішення (в 1987 році) про вивезення цінного обладнання та систем ЗРГЛС у місто Комсомольськ. Таким чином унікальна система, яка забезпечувала космічний щит радянської держави перестала існувати, а місто та інфраструктура були забуті та покинуті.

Після аварії на Чорнобильській АЕС в 1986 році ЗГРЛС була знята з бойового чергування, а обладнання було законсервоване

Чорнобиль-2 зустрів нас старим КПП та оголошенням про те, що вхід заборонено. На вигляд це звичайний пункт пропуску будь-якої військової частини, єдина відмінність – стан, час не пошкодував ні споруд, ні парканів. Усе свідчить про те, що це місце давно забуте людьми. Військове містечко дійсно має одну вулицю, де розташовані декілька п’ятиповерхівок та адміністративні будівлі. Природа забирає своє. Дерева ростуть з асфальту, майже всі поверхні вкриті мохом. У більшості будівель збереглися вікна. За житловими будинками розташувався спортмайданчик та класи для солдатів. У класах гармидер, дуже багато сміття – всюди безлад. На території накопичилось багато металобрухту. Чорнобиль-2 виглядає не розкраденим, можливо, через те, що він і досі лишається під охороною, а шлях до нього можна знайти не на кожній карті. За майданчиком стоїть величезна споруда, яка була “мізками” комплексу Дуга-1. Це великі будівлі з підвальними приміщеннями, в яких працювали найкращі військові розумники періоду Радянського Союзу. Всередині вони виглядають моторошно. Не дивлячись на те, що на вулиці було сонячно, а температура досягала майже 18 градусів, у приміщенні тягнуло підвальним холодом. Здається, що ці приміщення не прогріваються навіть влітку. Безкінечні коридори з облупленою фарбою на стінах – це дійсно найкращі декорації для фільму жахів. Світло ледь пробивається крізь незначну кількість дверей, що ведуть до просторих приміщень, частина з яких була класами, а інша комп’ютерними лабораторіями. Сходи на другий поверх, так як і в підвал, захоплюють моторошною темрявою. Тут всюди відчуваєш холодний вітерець, який вже за 15 хвилин пронизує навіть тепло одягнених людей.

У більшості будівель збереглися вікна

Природа забирає своє. Дерева ростуть з асфальту, майже всі поверхні вкриті мохом

Безкінечні коридори з облупленою фарбою на стінах – це дійсно найкращі декорації для фільму жахів

Навколо цієї споруди нереальна кількість зламаних та розбитих комп’ютерів 80-х років. Ці уламки валяються всюди, куди сягає людське око. Звісно, що найцінніше звідси було давно вкрадено, вивезено у невідомому напрямку, а тому тут лишилися тільки купа нікому непотрібного сміття. Вздовж усієї будівлі з боку лісу простягається паркан з колючого дроту, а на певній відстані одна в одної ледве помітні військові вежі розташовані по всьому периметру. З іншого боку цих будівель розташувалася відома на весь світ антена проекту Дуга-1. Висота щогли великої антени становить від 135 до 150 метрів, а довжина від 300 до 500. Другий радар трохи скромніший: близько 250 метрів у довжину і до 100 метрів у висоту. Тому при таких вражаючих уяву розмірах, об’єкт видно майже з будь-якого місця Чорнобильської зони відчуження. Ця металева споруда вражає своїми масштабами. Незважаючи на те, що Дуга-1 давно вже не працює, тобі захоплює дух, коли стоїш біля її підніжжя. Вітер, який не може пробитися крізь цю споруду – змушує її видавати глухий гул, який містичним чином впливає на людину. Насправді дуже важко передати ті емоції, які відчуваєш, коли проходиш повз цю споруду. Величезний пам’ятник радянській військовій системі, який вкотре доводить, що держава цінувала військову міць набагато більше, аніж мільйони людських життів. Важко уявити бюджет проекту і його подальшого утримання. Безумовно Дуга-1 – є унікальним явищем військової інженерії, яке збереглося на території України.

Вздовж усієї будівлі з боку лісу простягається паркан з колючого дроту, а на певній відстані одна в одної ледве помітні військові вежі розташовані по всьому периметру

Звісно, що найцінніше звідси було давно вкрадено, вивезено у невідомому напрямку, а тому тут лишилися тільки купа нікому непотрібного сміття

Незважаючи на те, що Дуга-1 давно вже не працює, тобі захоплює дух, коли стоїш біля її підніжжя

Вітер, який не може пробитися крізь цю споруду – змушує її видавати глухий гул, який містичним чином впливає на людину

Закінчуючи прогулянку містечком все інше вже не вражає – це просто покинуті господарські приміщення, військове обладнання, що де-не-де зустрічається на шляху мандрівки. У будь-якому випадку відчувається те, що за цим об’єктом все одно є нагляд і тому не можна твердо сказати, що природа взяла гору. Наша мандрівка закінчується там, де і почалася, біля одного з КПП, нас проводжає людина у камуфляжі і декілька собак, що живуть тут постійно.

Коментувати
11 червня 2021
10 червня 2021
09 червня 2021
08 червня 2021
07 червня 2021
04 червня 2021