7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

0

14 червня у світі відзначають День донора крові. Ми поговорили з сумчанами, які одного дня вирішили здавати кров, аби допомогти людям.

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Дар’я Моісеєнко, 19 років

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

У січні я вперше пішла в донорський центр. Спочатку здавала тільки плазму, але приблизно місяць тому мені зателефонували та попросили здати кров для молодої дівчини. Без будь-яких роздумів я поїхала. Було трохи страшно, але я розуміла, що тим самим допомагаю людям, які потребують цього. І ось, я вже пів року донор. Я досить серйозно ставлюся до цього. Є певна дієта і правила, яких повинен дотримуватися кожен, хто здає кров.

У моєму житті була ситуація, коли близькій людині потрібна була донорська кров. І дякувати Богу, що тоді змогли допомогти з цим. Я завжди усвідомлено йшла на цей вчинок і розуміла, що зараз допомагаю людині. Хоч то маленька дитина, молоді люди, жінка або ж чоловік у віці. Зараз вони потребують мене, але колись я можу опинитися на їхньому місці та потребуватиму цього сама…

Олександр, 28 років

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Мій перший досвід здачі крові був у 19 років, коли моїм знайомим необхідно було переливання крові і нас з друзями попросили допомогти. Я здавав і кров, і плазму. Уперше було страшно більше від незнання, як це відбувається. Але я був здивований, що насправді це легко. Після першого разу приходив просто здавати кров або плазму за гроші. До того ж, я вважаю, що у цьому є користь – процедура провокує вироблення свіжої крові та в цілому зміцнює організм. Тим більше, моя кров може стати комусь в нагоді.

Перед здачею крові чи плазми потрібно пройти обстеження у різних лікарів. Після того, як тебе перевірили, ти потрапляєш у кімнату очікування, де знайомишся з такими ж донорами, як і ти. Потім поодинці запрошують у загальну палату зі спеціальними ліжками-лежаками, до тебе підходить медсестра, яка підключає тобі до руки систему подібну до крапельниці.

Важливо різко не вставати одразу ж після процедури. Я відчував слабкість протягом кількох годин тільки після здачі крові, після здачі плазми ніяких нездужань не було.

Припинив здачу після чергового разу, оскільки аналіз виявив позитивний результат на вірус, який міг бути викликаний їжею, що я приймав перед процедурою. Лікарі сказали, якщо симптоми не проявлятимуться протягом року, тоді можна знову спробувати здати кров.

Світлана, 22 роки 

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Я донор крові вже п’ятий рік. Перший раз був символічним – бажання допомогти викладачці з університету. Тоді здавалося, що є багато правил і обмежень: не все можна їсти напередодні, потрібно проходити експрес-тест перед здачею. Але це не так страшно, як здається. Усе пройшло швидко. Після першого разу чітко зрозуміла, що я там не востаннє. Із центру іноді телефонують і пропонують прийти. Коли маю можливість – чому б і ні. Донорство дає відчуття, що я чимось несуттєвим для мене можу суттєво допомогти іншим. Мені необхідно відчувати свою значимість для когось. І до того ж, це мотивація моїм друзям, адже вони теж стали донорами. Навіть у Німеччині я вмотивувала своїх друзів-німців на здачу крові до Червоного хреста. Пишаюся!

Бобохіна Тетяна, 19 років

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Я донор крові майже рік. Уперше здавати кров було страшнувато. Але мене вразило, наскільки швидко все проходить. Після першої здачі я почувалася добре. Чому вирішила здавати? Подруга розповіла, що це круто, корисно для здоров’я та у донорському центрі годують печивом і чаєм. Коли вона в черговий раз пішла туди, то запросила мене з собою. Я пішла за компанію, а потім вже почала приходити сама. Я вважаю, що це корисно для здоров’я. Тим більше, перед кожною здачею беруть аналіз крові та безкоштовно перевіряють її на наявність деяких захворювань, а така перевірка ніколи зайвою не буде. Ну і це маленький внесок у суспільство, приємно знати, що твоя кров може врятувати комусь життя.

Крістіна, 28 років

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Я була донором двічі. Уперше, коли працювала на СНВО. Там на той час був активний донорський рух. Одній із працівниць потрібне було переливання крові. Я її особисто не знала, але допомогти хотілося. Як не парадоксально, саме тоді, у 24 роки, я дізналася, яка у мене насправді група крові. До цього в медичній картці була зазначена інша. Ні страху, ні хвилювань не було. Хотілося просто, щоб жінка жила. Удруге була донором років через два. Тоді просто захотілось комусь допомогти безадресно. Щоб не знати про подальшу долю людини.

Наталія, 33 роки

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Декілька років тому я відгукнулась на прохання знайомого долучитися до цієї гарної справи. Було трохи страшно, чи не буде у мене якихось протипоказань, але аналізи виявилися гарними, і за показниками у мене вирішили прийняти плазму крові. Це трохи довший процес, ніж донація крові, але все пройшло добре.

Після цього виникла ідея об’єднати тих людей, які переїхали зі сходу України з початком війни та тих, хто їм допомагає – громадських активістів, правозахисників, адвокатів – на спільну донацію. Так ми організували тиждень здачі крові для Авдіївської міської лікарні разом з Сумським обласним центром служби крові та Регіональним центром надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області – нашими постійними партнерами. Кров здавали в чотирьох містах області – Сумах, Ромнах, Конотопі та Шостці

Свого часу моєму сину робили операцію і лікарі поставили умову: мати запас крові такої ж групи (перша, резус -). Це достатньо рідка група і на той момент було доволі складно знайти людей, але нам це вдалося, люди добровільно та безкоштовно здали кров і ми були їм дуже вдячні за це. Можливо це було поштовхом для того, щоб теж зробити такий вибір та стати донором.

Донорство – це прояв відповідальності перед суспільством, це вчинок, який може врятувати життя іншим людям. Тож питання чому на це можна піти я собі не задаю, інша справа, що не завжди це вдається через завантаженість на роботі або стан здоров’я, але думаю, що в подальшому я продовжу цю ініціативу.

Анна, 29 років

7 історій сумчан, які одного дня вирішили стати донорами

Моя перша донація була 12 років тому, коли в нас ще не було сучасного донорського центру, а була звичайна станція переливання. Якщо чесно, це був жах. Безкінечні походи лікарями, комісії, аналізи. Усе це швидко відбиває бажання бути донором. Тож, коли у 2017 році мене запросили до участі у донації, як адепта ЗОЖ, і я погодилась, то була, м’яко кажучи, в шоці. У шоці від того, який у нас сучасний центр, які привітні працівники, як усе швидко, комфортно та безболісно. Наче ненадовго приїхала в Європу. Сюди захотілося повертатися. Тим більше, дізналася, що кров здають багато відомих людей, що це корисно для здоров’я. Так я почала здавати кров. А згодом ми з Наталією Осіковою створили громадську організацію NOVA КРОВ, тож наразі намагаємось долучити й інших до цієї справи. Якось ми з волонтерами поїхали в гематооогічне відділення обласної дитячої лікарні, познайомилися з дітками, для яких ми здавали кров. У них у всіх улюблений колір – червоний. Це змінило мою свідомість. Відтоді ми здаємо кров для гематологічного відділення. Щоб дітки не мали дефіциту у крові, плазмі, препаратах на їх основі.

А ви були донорами крові? Чи, можливо, лише плануєте? Діліться власними історіями донорства в коментарях!

Коментувати

14 листопада 2019
13 листопада 2019
12 листопада 2019