Донорка Оксана Красовська: Не треба боятися ділитися частинкою себе

0

Донорська історія Оксани Красовської розпочалася ще у студентські роки. І хоч для її продовження знадобився певний час, дівчина усвідомила місію донорського руху і тепер не лише сама здає кров та плазму, а й активно залучає до цього колег.

Окрім цього, позаминулого року Оксана зареєструвалася як донор кісткового мозку. «Трибуна. Суми» поговорила з дівчиною про її досвід, страхи та про мотивацію допомагати іншим.

донорка Оксана Красовська

Свою першу донацію крові Оксана Красовська зробила, навчаючись в університеті. Десь її подруга почула, що за це дають гроші й запропонувала сходити разом. Дівчині стало цікаво, але умови в донорському центрі її нажахали й тому, поки не влаштувалася на роботу, більше туди не показувалася. Щобільше це була її перша й остання донація крові за гроші.

Коли Оксана вступила на службу до патрульної поліції, а це вже понад сім років тому, колеги проводили донорську акцію й вона, вже маючи хоч і одиничний досвід донації, також вирішила долучитися. Саме тоді дівчина й усвідомила, чому важливо здавати кров, кому та куди вона потрібна. Та й умови в донорському центрі, зізнається вона, значно покращилися: усе стерильно, привітний персонал, дбайливе ставлення.

«За ці роки я жодного дня не пошкодувала, що обрала цей шлях, і зараз у мене навіть є стимул, щоб стати почесним донором. Хоча я розумію, що для цього потрібно ще багато часу», — говорить дівчина.

Сьогодні разом з колежанкою Оксана всіляко пропагує донорський рух серед поліціянтів, і багато з них охоче доєднуються — серед патрульних немало тих, хто зробив вже понад 60 донацій.

донорка Оксана Красовська

Для самої Оксани найбільшою мотивацією для донорства є діти з сумського відділення дитячої онкогематології.

«Коли я навідуюся до них, намагаюся бути позитивною і не акцентуватися на їхній хворобі. Тому напевно після цих візитів я й почуваюся спокійніше за багатьох своїх колежанок. Щобільше, я знаю, що можу допомогти їм, віддавши якусь частинку себе. Адже, коли я здаю кров, мені не стає від цього гірше, я не біднішаю і не завдаю собі шкоди. Водночас моя кров справді може допомогти врятувати чиєсь життя, то чому б не поділитися тим, що в мені просто є», — пояснює свою позицію Оксана.

Про донорство кісткового мозку

Про те, що можна стати донором кісткового мозку, Оксана дізналася випадково. Говорить, що це радше смішна історія, адже до реєстру донорів кісткового мозку вона потрапила завдяки шоу «Холостячка», яке вирішила подивитися лише один раз і то лише тому, що там брав участь патрульний поліцейський з Кременчука.

«Мені стало цікаво, хто вирішив взяти участь у цьому шоу. Виявилося, що це був начальник управління патрульної поліції. Мене це здивувало і підштовхнуло переглянути його фейсбук-сторінку. Він саме зробив допис про те, що долучився до реєстру донорів кісткового мозку. Там же — прикріпив посилання, де можна було почитати про це докладніше і, за бажання, заповнити анкету», — пригадує Оксана.

У анкеті потрібно було вказати свої дані, відповісти на запитання про перенесені хвороби, про попередній досвід донорства, вказати зріст та вагу, оскільки, як і при донорстві крові та плазми, люди з вагою меншою за 50 кілограмів бути донорами не можуть, і дати згоду на обробку персональних даних.

Через певний час Оксані надіслали тести, які вона мала самостійно зробити вдома.

«Там не було нічого складного. Процедура чимось схожа на те, як роблять тест на COVID-19. З певною періодичністю паличками, схожими на ватні, потрібно було взяти мазки слини, і відправити їх назад», — розповідає дівчина.

На цьому поки все. Тепер Оксана — в реєстрі донорів кісткового мозку. Але, оскільки процедура в цьому випадку в рази складніша, ніж з кров’ю чи плазмою, скільки доведеться чекати, щоб зробити донацію, невідомо. Можна чекати й усе життя, адже головною умовою є схожість ДНК донора та пацієнта.

«Пам’ятаю, що після заповнення анкети я дещо хвилювалася, чи не нашкодять мені як донорові, але вивчивши питання ретельніше, зрозуміла, що зашкодити донорові таким чином дуже складно», — говорить Оксана.

донорка Оксана Красовська з колегами з патрульної поліції

Дівчина сміється, що якщо їй пощастить зробити донацію кісткового мозку, то вона напевно знову агітуватиме колег-патрульних, а вони знову жартома її сваритимуть: «Знову крові нашої хочеш попити? Скільки можна! Така мала, а все тобі не вистачає!» А потім знову приходитимуть, щоб показати повідомлення від донорського центру про те, що сьогодні їхня кров допомогла врятувати чиєсь життя.

«Ми розуміємо що особливо зараз це дуже потрібна річ, тому, попри жарти, поліціянти регулярно здають кров, особливо на потреби наших захисників і захисниць. Щоб принаймні для них вона була безплатною», — пояснює дівчина.

Крім того, вже звичною практикою в неї на роботі є донація крові адресно, для конкретних людей. Так до патрульної поліції якось зверталися з лінії «102», коли у них була термінова потреба у крові, чи від імені породіллі, яка мала велику крововтрату.

«Не треба боятися ділитися частинкою себе. Це так само як перерахувати на чиїсь потреби 5 гривень. Для нас це незначна сума, а комусь вона може стати рятівною. Треба допомагати один одному, бо наше життя дорого коштує, і жоден з нас ні від чого не застрахований», — підсумовує Оксана.

Довідка: 

Часто пересадка кісткового мозку є єдиним шансом врятувати людині життя. Проте досі українські реципієнти отримували донорські стовбурові клітини лише від іноземців.

Пояснення цьому дуже просте: в українському реєстрі донорів кісткового мозку, створеному у 2018 році, наразі критично мала кількість потенційних донорів. Відтак вірогідність збігу генотипів між двома випадковими особами дуже мала і поки кількість українців в реєстрі не збільшиться, доти буде мало шансів знайти українським пацієнтам донора-співвітчизника.

Пересадкою кісткового мозку насправді називають трансплантацію стовбурових гемопоетичних клітин кісткового мозку, які мають властивість відновлювати нормальне кровотворення у хворих.

Донор жертвує 1-5% кровотворних стовбурових клітин свого організму. Така їх кількість відновлюється протягом кількох тижнів. А найбільший ризик для здоров’я донора пов’язаний із використанням анестезії під час процедури.

***

Слідкуйте за сторінками нашого видання у Telegram, Facebook та Instagram.

Коментувати
03 лютого 2023
02 лютого 2023
01 лютого 2023
31 січня 2023