Історія залежності та окупації. Спогади переселенки

0

П’ятниця, майже шоста вечора. Іра сидить за великим круглим столом одного з офісів сумської громадської організації. Вона прибігла сюди після роботи. Наша зустріч постійно переносилася, як не на день, так на кілька годин. 

На Ірі багато прикрас: каблучки, великі кільця-сережки, браслети, ланцюжок. Волосся зібране великим крабом, а неслухняні короткі пасма — невеликим шпильками. 

Ірі близько сорока років, двадцять з яких вона вживала наркотики. Народилася на Луганщині, у 2015 року втекла з чоловіком з окупованого С.* в Сумську область. У новому інтерв’ю Іра згадує, як в її місто прийшли російські найманці, яким було ставлення до українського населення, а особливо — людей із залежністю, розповідає про початок лікування та життя на Сумщині. 

Кінець липня 2021. Сумщина

Я прокололася все життя

— Із сімнадцяти років я кололася день у день, доки мене не посадили в тюрму. 

Перший чоловік Іри вживав наркотики. Його “приходи” доводили її до жаху й істерики, — каже, хвилювалася, що він помре просто в неї на очах. Він був не один із її близького оточення, хто мав залежність. 

Про день, коли вона сама вперше вжила наркотики, Іра говорить з дивовижною деталізацією, хоч і пройшло вже більше 20 років. Вона абсолютно точно пам’ятає, як простудилася, як у неї боліло все тіло, як  лежала у кімнаті великої батьківської квартири із заштореними вікнами, бо очі різали від денного світла. 

— На третій день хвороби я просто плакала від безсилля. Тодішній чоловік сказав, що “це” мене обезболить. Я вкололася і підсіла з першого разу. 

За цей час Іра спробувала різні наркотики, пройшла різні стадії залежності, відбула термін покарання та розлучилася з першим чоловіком. Після тюрми не вживала наркотики близько двох років. “Хотіла, щоб все було класно, а потім зірвалася”. 

У той день Іра знову лежала хвора з високою температурою. Ліки не допомагали, а хотілося швидкого ефекту. Мозок постійно підкидав варіант вколотися. Почала з однієї дози наркотиків у місяць, згодом дійшла до трьох і більше.  

— Перестала ходити на роботу, шукала дозу. З часом робити ін’єкції стало нікуди: на руках вени вже не було видно, на шиї також, на ногах не могла зловити. Чоловік (ред.прим. — Іра вдруге одружилася) сказав: “Обирай, або я, або твоя наркота”. 

Після цього вона почала приймати замісну підтримуючу терапію (ЗПТ). Це був 2013 рік. 

Можливо, нам би не довелося тікати, аби чоловік пішов воювати за найманців

— Ледве я відновилася та повернулася працювати на завод, як почалася війна. 

Спочатку вони не виїжджали — військових дій у місті не було, але його окупували терористи. Три місяці Іра з чоловіком просто чекали, коли все це закінчиться й прийде українська армія. Вона твердо говорить: “Ми не підтримували політику окупантів. Ми не хотіли ставати на їх сторону”. 

У той час вона вже майже рік приймала замісну терапію, проте з приходом незаконних збройних формувань дозування ліків почали урізати. 

— Нам сказали: “Простите, терпите”. І почали видавати вполовину менше таблеток. Усього терапії вистачало на два тижні, але люди виїжджали з міста, кидали ЗПТ, кількість залишку препаратів розтягли на місяць. 

Іра не застала періоду, коли пацієнтів ЗПТ на тимчасово окупованих територіях почали масово переслідувати бойовики. За їх “законодавством”, замісна терапія прирівнюється до наркотиків. Спочатку були лише поодинокі випадки. Наркозалежних, за словами Іри, називали “неблагонадежным обществом”, ловили та закривали. 

***

Середина липня 2021. Донбас. Історії жінок із залежністю

За місяць до розмови з Ірою, ми сиділи в офісі благодійної організації Клуб “Світанок” у Краматорську. Директорка Наталія Безелєва презентувала Звіт про доступ жінок, які вживають наркотики, до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я, ВІЛ і зменшення шкоди в Донецькій і Луганській областях. 

Наталія Безелєва презентує Звіт, Краматорськ, ГО Клуб “Світанок”. Авторка фото: Наталія Кравчук.

“Світанок” опікується маргіналізованими жінками з 2012 року. На рахунку організації успішні кейси допомоги та соціального супроводу, догляду та підтримки, профілактики соціально-небезпечних захворювань тощо.

Дослідження, яке нам презентували, проводили у червні 2018 — січні 2019 роках. За допомогою анкетування опитали 150 жінок, які вживають наркотики. Після цього провели 15 глибинних інтерв’ю.

У результаті, маємо різні блоки: статистичні дані щодо соціально-демографічних характеристик, вживання наркотиків і лікування, наявність соціально значущих хвороб, аналіз бар’єрів щодо доступу до різних послуг. У останньому, до слова, багато підпунктів: стигма, насильство з боку поліції чи партнера тощо. 

У кінці — важливий блок, про який ми розкажемо більше. Наслідки збройного конфлікту. 

За інформацією зі Звіту (стр. 14), крім закриття програм ЗПТ, деякі жінки зазнавали побиття та незаконних затримань через вживання наркотиків та участь у програмах ЗПТ з боку бойовиків самопроголошених республік […]

…пакети на голову, побили сильно і на Машколедж [район Луганська]. … Це в Бетмена [бойвик “ЛНР”] там була «перша міська в’язниця». Це був 14-ий рік, жовтень місяць. Ось, і там було – і били, і молотки, … Ну, молотками і пальці відбивали.…Тая, я була вагітна. …Мені ані їсти не давали, ані пити, що вже хлопці, ну, ті інші там ще сиділи, і вони вже просили: «Та дайте ж дівчині поїсти, хоч хліба шматок. Вона, ну, дівчинка, вагітна». І пальці і от нема… робили ж мені потім операцію, суглоб видаляли. Ноги ж… була рана суцільна. (Це через те, що ти наркозалежна?) Так, тому що я на ЗПТ. ..Ну, вони так побили, що… по-перше, у нас руки були зв’язані ззаду дротом і не дай боже відмотаєшся … це котельня …на підлозі, взагалі нічого, ні матрасів, нічого, нічого. Ми там 10 днів провели такі, що … добре, що тато нас почав шукати … Що з вагітністю? Ну що, викидень.… Ну, от, виходить, випустили нас і на наступний день ….у мене, на мені живого місця не було. Ні на обличчі, ніде, от так синя, уся. А ноги ж почали гнити, нема ж ні перев’язки зробити, нічого. І пил, це ж котельна, ну, уяви. 10 днів. Воно почалося, видно, зараження. … А потім вже другий підвал був, 13 днів… Це через місяць … На 13, але вони менe сильно побили, так. Що вони мене тримали, що в мене минули синці. Ну, що в мене не було вже живого місця. (Олена, Сєвєродонецьк). 

Це лише одна з історій, які опублікували в дослідженні.

Є й інший кейс, яким зараз займається Клуб “Світанок”. Це — історія Наталі Зеленіної. 

У 2017 році Наталя, переселенка з Донецька, пацієнтка ЗПТ у Вінниці, поверталася на окуповану територію до родичів. Наталя перетинала лінію розмежування, і на КПВВ “Оленівка” її затримали бойовики. У жінки вилучили легальні для України препарати ЗПТ, її ж арештували за нібито контрабанду наркотиків. Зараз Наталія перебуває в окупованому Сніжному, у жіночій виправній колонії № 127. Її засудили до 11 років позбавлення волі.

18 вересня 2020 року Європейський суд з прав людини виніс проміжне рішення у справі Наташі. ЄСПЛ вказав урядам України та Росії вжити заходів щодо забезпечення належного медичного обслуговування та оприлюднив вимогу до уряду України вжити всіх необхідних заходів для повернення Наташі на підконтрольну уряду територію України.

18 листопада 2020 року у відповідь на запит Клубу “Світанок” Служба Безпеки України підтвердила, що Наталія значиться, як незаконно позбавлена ​​волі і утримується на окупованій території Донецької області.

Наразі справою Зеленіної займаються правозахисники з Української Гельсінської спілки з прав людини, різні українські та міжнародні громадські організації. Очікується, що жінку внесуть до списків обміну. 

***

Сумщина. Продовження історії Іри

Іра згадує, що місто дуже спорожніло. Говорить, люди масово виїжджали.

— Пам’ятаю, перший час ми ходили в окупованому С.* і били вікна в будинках. Де могли — відкривали кватирку — люди, коли тікали, забрали найцінніше, а котів і собак залишили зачиненими. На підлозі кинули їм три упаковки корму і відро води. За місяць вони все з’їли, сиділи і кричали на підвіконнях. Ми де могли, випускали тварин назовні. 

Врешті Іра сказала чоловіку, що треба збиратися. Їхали найманими машинами, таксі, підбирали час, щоб уникнути перевірок і обстрілів. 

У окупованому С.* у них залишилися квартира та машина. “Я туди ніколи більше не поїду”, — підкреслює. Будинок чоловіка, який знаходиться в кількох кілометрах від міста, зруйновано повністю. 

— Знаєш, як шкода, коли ти все життя туди вклав? Мені чоловік каже: “Ір, так хочеться померти в своєму кутку. А тут не знаєш, хто й де тебе поховає”. Звичайно, воно тоді вже буде неважливим, але сама суть. 

Я переїхала на Сумщину, і через два дні повернулася на програму 

— Ми з чоловіком не відразу переїхали на Сумщину. Але там, де жили до цього, було важко. Нас покликали в Сумську область, плюс тут у нас є родичі. І хоч ми не підтримуємо зв’язок, та знаємо, що вони є. 

У той час в області вже були вимушені переселенці, які стояли на ЗПТ. Були програми допомоги, громадська організація “Клуб “Шанс” опікувалася вимушено переміщеними людьми, які мали залежність. 

— У громадській організації нам допомагали з речами, житлом, видавали продуктові набори: крупи, цукор, вермішель, горох, тушковане м’ясо, чай, гігієнічні засоби. Багато було продуктів, ми клали пакет у пакет, бо один рвався від ваги. 

Чоловік Іри майже відразу пішов добровольцем в АТО. Відвоював і повернувся до дружини. Зараз вони обоє працюють. Живуть, як каже жінка, для себе. 

Іра й досі є клієнткою “Клуб “Шанс” у напрямку профілактики поширення соціально-небезпечних захворювань. У організації вона тестується на ВІЛ, вірусні гепатити та туберкульоз, отримує роздаткові матеріали. Жінка стоїть на терапії й продовжує лікувати залежність. 

*Ми не можемо написати рідне місто героїні. Ми стараємося максимально убезпечити людину від можливої ідентифікації. Також ми змінили ім’я жінки та деякі факти її біографії.

**Фото на прев’ю – ілюстративне. Джерело: https://www.pexels.com/

Коментувати
20 вересня 2021
17 вересня 2021
16 вересня 2021
15 вересня 2021
14 вересня 2021
13 вересня 2021