Криця у жіночих обладунках: як у Сумах створюють фотопроєкт для мам дітей з інвалідністю

0

“У момент, коли стала мамою дитини з особливостями розвитку, твердиня зм’якла, мрії та надії розсипались, а в жилах потекла криця. Усі інші статуси та проблеми стають настільки другорядними, що іноді ти забуваєш, що ти – жінка.”

Наталія Дєнісова – організаторка фотопроєкту “Криця в жіночих обладунках”, розказала про ініціативу, що покликана показати мам, які виховують дітей з інвалідністю, з іншого боку – вольовими, сильними, рішучими жінками.

Криця у жіночих обладунках: як у Сумах створюють фотопроєкт для мам дітей з інвалідністю

Моєму сину Ярославу майже чотири роки. У цьому віці діти вже два роки як ходять в садок, а мами йдуть на роботу. 

Але, якщо дитина зі складними порушеннями опорно-рухового апарату, або інтелектуальними порушеннями, то мама повинна бути з нею в садку. Інклюзивні групи відкриваються в садочках за потреби, але особисто мені довелося довго боротися за її створення. 

Коли Ярославу було півтора роки, я почала з ним займатися з картками Домана і десь через рік він знав увесь український і англійський алфавіт, кольори, фігури. Зараз любить вірші. Йому достатньо декілька разів прочитати маленький віршик, аби його запам’ятати. Римує щось своє, іноді не можу зрозуміти, що він десь почув чи прочитав, а де придумав сам. Просить розказати про Місяць, Нептун, Сонце, любить дивитися научпоп відео. Я дуже пишаюсь своїм сином, адже він дуже наполегливий та допитливий, прагне рухатися вперед через перепони, а це важливі риси характеру в нашій ситуації.

Ідея створення проєкту виникла під час зборів нашого “Мама клубу”. Ми часто проводимо різні зустрічі з мамами аби відпочити та відволіктися. На одній із таких зустрічей ми вирішили зібрати мам та організувати фотосесію, аби розвіятися та звернути на себе увагу.

Головна думка в тому, щоб фотографуватися без дітей. Щоб показати не маму чи дружину, а жінку. Адже коли народжується дитина з інвалідністю, то “я” відходить на задній план. Дитина, чоловік і сім’я знаходяться на першому місці, а ти згадуєш про себе в останню чергу. Мало в кого вистачає часу та сил на себе. Можеш вийти на вулицю ненафарбованою, забуваєш про свої потреби і на все махаєш рукою. Навіть якщо народжується здорова дитина, мама входить у цей стан. У нас дуже дитиноцентричне суспільство і мами крутяться тільки довкола дітей

Фотографуватися будуть 10 учасниць. Допомогти зголосилися чотири фотографи, чотири перукарі та чотири візажисти. Саму ж виставку презентують згодом в ТЦ “Мануфактура”. 

Коли ми почали підготовку до проєкту – активізувалися всі. Почали пропонувати допомогу. Учасниці пішли до майстрів, які займаються бровами та манікюром. Можливо, сама фотосесія не така важлива, як цей процес підготовки, адже зазвичай ми забуваємо про такі речі, забуваємо, що ми не лише мами, а й жінки. 

А це – пані Олена. Вона – учасниця проєкту “Криця в жіночих обладунках”. Ми поговорили з Оленою про участь у фотосесії, її малюка та важливість подібних ініціатив для мам дітей з інвалідністю.

Криця у жіночих обладунках: як у Сумах створюють фотопроєкт для мам дітей з інвалідністю

У 41 рік я стала мамою прекрасного малюка Єгора. Не люблю вираз “особлива дитина”, але певні складності ми маємо. Мій чоловік з перших днів життя Єгора завжди був зі мною, поки я роблю все, щоб допомогти нашій дитині – операції, реабілітаційні центри, препарати, нові методики та інше, тато просто подає нам патрони для боротьби з нашим недугом.

Ми не приховуємо і не соромимося, а просто обожнюємо нашу дитину. Більше того, я пишаюся своїм сином, тому з радістю підтримала Наталку і взяла участь у цьому проєкті.

Про ініціативу я дізналася однією з перших, оскільки Наталка Денисова моя подруга.

Деякі мами відмовилися взяти участь в проєкті. А все тому, що вони або члени їх сім’ї досі не прийняли чи бояться прийняти той факт, що їх улюблена дитина не така, як  інші. Є сім’ї, в яких слово “інвалідність” не вимовляється взагалі. 

Вільного часу у мами такого малюка не так вже й багато, тим більше якщо вона зважилася і ризикнула вийти на роботу. У нас є дача, на якій ми обожнюємо проводити вечори. Нам ніколи не нудно втрьох, ми як ті пазли – нам добре, коли всі разом. Тільки зараз ми підвели голову. Не від відчаю, а від тривоги, переживань. Зрозуміли, що ми щасливі.

Коли нові лікарі бачать Єгора, просто, як висловився один з них: “знімають капелюха”. Наш перелік діагнозів і стан дитини просто нереальні. Попри всі складнощі він рано почав говорити, і зараз, в свої неповні 4 роки, рахує до 10, знає майже всі літери, фігури, знає марки машин, дуже любить співати. Він – дуже світла і сонячна дитина, обіймає, цілує всіх і майже на всіх фото посміхається.

Такі проєкти не просто важливі, вони нам життєво необхідні. Для нас це як своєрідний місток в світле, яскраве і щасливе життя, адже зазвичай ми занурені тільки в турботи про малюків. Я дуже вдячна всім, хто долучився і допоміг цьому проєкту здійснитися.

Коментувати

12 листопада 2019
11 листопада 2019