Наші в Києві: шість історій про те, як сумчани переїхали жити до столиці

0

Іноді для того, щоб зробити крок вперед потрібен ковток натхнення! Пропонуємо вам прочитати успішні історії сумчан, які переїхали жити до столиці та знайшли себе!

Картинка для колажу взята з сайту: life.sumy.ua

Яна Дирявська, журналістка видання Українська Правда “Життя”

Наші в Києві: шість історій про те, як сумчани переїхали жити до столиці

Про переїзд до Києва: Мені запропонували те, що було б великим челенджем і водночас ростом для мене. Бо який ріст без челенджу і челендж без росту. Я можу без докорів сумління сказати, що завжди йшла на ті виклики, які мені підкидало життя. І це також був виклик. Так, я мріяла про цю роботу. Але для мене це здавалося справді недосяжним. Тому коли у свій День народження я отримала повідомлення у Facebook, що на мене чекають в “Українській правді”, сказати, що я такого не очікувала – нічого не сказати. Мої друзі не могли зрозуміти, що зі мною. Та і я сама не могла зрозуміти, що зі мною. Вийшла у під’їзд, зателефонувала мамі, почула переконливе: “Їдь”. Та і без цього “Їдь” я вже знала, що робитиму. Мені дали два дні на роздуми і два тижні на переїзд. Я мала роботу, яку обожнювала, і друзів, які стали для мене справжньою сім’єю. Я перестала навіть планувати залишати Суми – настільки звикла. Мене питали: “Навіщо ти їдеш, якщо тобі так важко?” А я просто знала, що мушу це зробити, бо інакше – жалкуватиму. Бо я мріяла про це. Бо у зоні комфорту немає росту. Бо це – новий етап, і як би важко не було, я мушу. Мій останній день в Сумах був моїм останнім днем на роботі. Вночі я перевезла речі у Ромни, де живуть мої батьки, а вже на наступний день була в Києві.

Найбільший виклик у Києві: Перехідного етапу, як такого, не було. Зараз розумію, що то був стрес. Тоді ж все робила на автоматі. Можливо, для когось це нормальні речі. Та не для мене. Через три дні після мого перебування у Києві у мене вкрали телефон. Ще за кілька тижнів зателефонували і сказали, що у мене заборгованість за комунальні послуги, про які я навіть не підозрювала. Була впевнена, що все сплачую. Потім посипалися ще, ще і ще проблеми, включаючи стан здоров’я. Якщо розповідати про все, то це окрема історія має бути. Моє випробування полягало в тому, щоб залишитися вдячною за все, що у мене є, і радісною. Я не можу сказати, що впоралася з цим на 100%, але точно для себе винесла урок.

За яких умов готові повернутися до Сум: Ще рік тому я думала, що не маю рідного міста. Токмак, де я народилася і прожила першу частину свого життя, давно не такий. Ромни – тим паче. А Суми… Суми були для мене просто місцем тимчасового перебування. Та коли переїхала до Києва, сум відчула не за Токмаком і не за Ромнами. За Сумами. Одна прекрасна і дуже мудра людина сказала мені: “Ми сумуємо не за містами, а за людьми”. Я не можу відповісти, за яких умов я б повернулася у Суми, але знаю точно одне: якби я поверталася, мені б не було соромно і однозначно було б куди і до кого.

Анастасія Котляр, працює на телеканалі СТБ, знімала реаліті-шоу “Топ-модель по-українськи”, знімалася в серіалі “Київ вдень і вночі”

Анастасія Котляр

Про переїзд до Києва: У Сумах стало занадто тісно. Професійні амбіції почали рости, як гриби після дощу. Своєї межі на регіональному телебачення я досягла дуже швидко. Очевидно, що потрібно було “виходити на широкий простір”. Я поїхала працювати на телеканал СТБ. Знімала різні реаліті-шоу (з улюблених – “Топ-модель по-українськи”) і сама знімалася в проектах. Наприклад, в серіалі “Київ вдень і вночі”.

Найбільший виклик у Києві: Важко сказати. Виклики надходять безперервно, але вони не глобальні – якщо постійно працювати над собою, то їх можна подолати. Я спала на полицях і балконах у друзів, хоча саме це хвилювало мене найменше. Доводилося працювати без вихідних і при мінімумі сну. Доводилося вчитися і працювати одночасно. Але зараз навіть дивно говорити про це, як про виклик. Звичайний робочий графік.
За яких умов готові повернутися до Сум: Ахахаххахаха. Смішно 🙂

Марина Попатенко, начальник Управління молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Київської ОДА

Марина Попатенко

Про переїзд до Києва: Я працювала в Сумському міському центрі дозвілля молоді. Можу сказати, що я вклала в цю роботу багато часу й сили, тож і досі сумую за нашою командою. Рік тому мені надійшла пропозиція спробувати подати документи на посаду начальника Управління молодіжної політики в Київській області. Враховуючи те, що в цій сфері я працюю вже більше 10 років, то мені стало цікаво спробувати. Я пройшла конкурсний відбір і переїхала до столиці. Наше управління займається тим, що підтримує ініціативи молоді Київської області – ми проводимо конкурси проектів, робимо молодіжні форуми, організовуємо виїзди на підтримку програми “Молодіжний працівник”.

Найбільший виклик у Києві: Перші два місяці виникали деякі логістичні питання, але я не можу назвати їх викликами чи труднощами. Важчим було те, що у Сумах залишилося багато колег, знайомих, партнерів і друзів, зв’язатися з якими можна було лише телефоном. Окрім цього, у сфері молодіжної політики також важлива комунікація, співпраця влади та громади. Перші два місяці ми їздили по області та напрацьовували контакти, зустрічалися з колегами. Наразі всі ці виклики подолані: поряд багато активних людей, які прагнуть змін, хочуть реалізовувати молодіжні проекти, розвивати область і країну.

За яких умов готові повернутися до Сум: Я настільки люблю своє місто, що коли я їхала з Сум, то насправді просто хотіла випробувати себе в іншій іпостасі. Суми прекрасні, там дуже активна молодь, багато цікавих заходів. Це надзвичайно круто спостерігати, як розвиваються громадські організації, фонди, управління, як працює Центр дозвілля молоді. Я думаю, що для мене немає особливих умов, щоб повернутися до Сум – я б залюбки це зробила.

Яна Опарій, авторка “Блогу на чемоданах”, роману “Мудра кішка Варшава”

Яна Опарій

Про переїзд до Києва: Я не одразу опинилася в Києві. Мрії жити в столиці ніколи не було. Мені до цих пір некомфортно в ній. Після навчання в СумДУ я поїхала у Варшаву за другою освітою політолога. Через три роки повернулася в Суми. Місяць пожила й зрозуміла, що тісно. Довгий час взагалі не виходила на вулицю, щоб не засмучуватися. Минуло три роки, а проблеми, про які знімали сюжети з колегами-журналістами на обласному телебаченні, нікуди не ділися. Ніколи не забуду, як я опинилася на Прокоф’єва й довго не могла прийти до тями: дерево, яке засвітилося в новинах три роки тому після буревію, так і лежало на тротуарі. Здається, що сумчан тупо випробовують на витривалість. Не всі проходять випробування, бо все частіше зустрічаю знайомих у Києві й навіть Варшаві.

Я багато подорожую, і мені зрозуміло, чому Суми на останньому місці за рівнем життя.
Крім того, велике питання стосовно можливостей. Ти цьому місту, як молодий спеціаліст, не потрібен, воно не підтримує тебе на рівні здобування освіти, і після неї (якщо пощастить закінчити). Немає платформи, де ти можеш себе реалізувати, тому багато талановитих або відкривають свій бізнес, або роблять це в іншому місті чи країні. У культурному плані для молоді з’являються майданчики і це радує. Це прекрасно, коли знайомі організовують нетворкінги, театральні й музичні фестивалі, speaking-клаби і т.д.

Найбільший виклик у Києві: Після закордону найбільший виклик – це навчитися жити з невідповідністю до столичного рівня усіх сфер життя. Зміни наче й відбуваються, але таааак повільно. Київ повна протилежність Варшави. І справа не лише в нічних автобусах, велосипедних доріжках, а в стилі життя. Усі кудись біжать, і хоч ти нікуди не поспішаєш, але чомусь теж біжиш. І так кожного дня. Навіть на вихідних біжиш. У метро жінка нещасним голосом просить “швидше заходьте до вагонів”. Хочеться запитати “Чому, чому я маю швидко заходити, коли не хочу швидко?”. Тому люди в столиці знервовані, неусміхнені й постійно незадоволені. Ходити з ними по одним вулицям – найбільший виклик.

За яких умов готові повернутися до Сум: Точно не за умови підвищення рівня зарплати. Сьогодні з будь-якого куточку світу можна заробляти. Коли у місті з’явиться влада, яка житиме майбутнім, а не минулим і сьогоденням. Окей, це забагато, нехай принаймні припинять позорити місто. Коли купівля асенізаторської машини в Тростянці – єдиний привід для піару, то навряд чи цей привід затримає сумчан. Інколи мені здається, що люди в облдержадміністрації живуть в своєму вигаданому світі, не розуміючи, що презентують не себе, а всіх мешканців Сумщини.

Олеся Горяйнова, радник в.о. міністра охорони здоров’я доктора Уляни Супрун

Олеся Горяйнова

Про переїзд до Києва: Я вже сьомий рік є членом громадської організації “Молодіжний націоналістичний конгрес”. У 2017 була керівником Всеукраїнського таборового сезону МНК. Доводилося постійно їздити у відрядження. Легше і логічніше було переїхати та менеджерити все з Києва, тож у листопаді я перебралася до столиці. Уже через місяць мене запросили на роботу в Міністерство охорони здоров’я. Тут я працюю вже сім місяців на посаді радника міністра. Я займаюся комунікаціями доктора Супрун, виконую обов’язки прес-секретаря: організовую записи та походи на ефіри, готую міністра до зустрічі з журналістами.

Найбільший виклик у Києві: Усі знають, які атаки здійснюються на команду Міністерства охорони здоров’я. Тож, найбільший виклик пов’язаний саме з тим, що велику кількість часу доводиться витрачати не на впровадження змін, а на «відбивання атак». Це найважче, адже потребує роботи 24/7. Окрім цього, раніше я не була пов’язана з медициною, тож доводилося багато читати, швидко «входити в колію». З часом трохи розібралася і стало легше.
А взагалі найскладніше – знайти нормальне житло в Києві. Довгий час жила у друзів – подружньої пари, в однокімнатній квартирі. Так, вони досі зі мною спілкуються 😄

За яких умов готові повернутися до Сум: Я розумію, що потрібно працювати над розвитком регіонів та міст. Проте, глобальних викликів для України на сьогодні значно більше. Нам пощастило жити в неймовірний час, коли відбувається становлення нашої Держави, тому роботи вистачає усім. І я знаходжусь і працюю там, де потрібна в цей момент. Можливо через роки, коли ситуація зміниться, я зможу повернутись в Суми, спокійно, комфортно жити та розвивати улюблене місто. Рада, що сьогодні там залишилося багато творчої та активної молоді, яка працює на благо міста.

Андрій Рибалко, начальник відділу національно-патріотичного виховання Київської ОДА

Андрій Рибалко

Про переїзд до Києва: Я працюю начальником відділу національно-патріотичного виховання у Київській ОДА. Ми реалізовуємо державну політику у цій сфері, співпрацюємо з громадськими організаціями, надаємо фінансову та ресурсну підтримку на їх ініціативи та проекти. Також очолюю Всеукраїнську громадську організацію “Молодий Народний Рух”. Жити в Києві хотілося давно. Я розумію, що це далеко не найкомфортніше місце для життя. Але мені важливо, що тут центр суспільних і політичних подій в державі, і я маю можливість бути дотичним до цих процесів. Це і участь у дискусіях, презентаціях, маршах, мітингах, і співпраця з центральними органами влади, і нові цікаві знайомства.

Найбільший виклик у Києві: Мене часто запитують, чи звик я до Києва? Насправді я до нього звик вже наступного тижня після переїзду. Єдине, що кардинально відрізняє життя у Києві і Сумах – це великі відстані. У Сумах я майже не користувався громадським транспортом і скрізь ходив пішки. У столиці це неможливо. Слід планувати зустрічі за день-два, бо на дорогу витрачаються години. А в Сумах можна зателефонувати другу і вже через 30 хвилин пити з ним каву на Сотні.

За яких умов готові повернутися до Сум: Готовий повернутися, якщо здобутий у Києві досвід, знання та контакти я зможу ефективно використати на розвиток міста.

Коментувати