Ня, кавай, десу: про аніме-культуру в Сумах

1

За останні десять років у світі набрала широку популярність японська анімація. Люди почали активно захоплюватися культурою країни вранішнього сонця: брати участь у різноманітних тематичних фестивалях та зустрічах, влаштовувати косплей-шоу. Про те, як в нашому місті існує і розвивається аніме-культура розповіла Хані – учасниця сумського аніме-клубу.

Хані

Світлини для тексту зробила фотографка Марія Ткач. На них — Аліна. Вона ще одна учасниця аніме-клубу. Її захоплення – косплей – перевтілення в персонажів різних серіалів, мультфільмів чи ігор. Сьогодні Аліна позує в образі Юзуріха Інорі (“Guilty Crown”).

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

 Про Хані 

– Для початку розкажи про себе.

– Мене звати Хані, я заступниця директора аніме-клубу “Anime Way”. Я стала нею приблизно два роки тому. Так вийшло, що попередньому заступнику довелося поїхати, тож цю посаду запропонували мені.

– Що входить в твої обов’язки?

– У принципі, те саме, що і в директора: слідкувати за всіма косплеєрами, танцівниками, вокалістами, слідкувати за вчасною оплатою приміщення, перевіряти сценарії, писати їх, якщо є якісь ідеї. 

– Тебе це не навантажує?

– Я не проти, бо це досить цікаво. Тим більше, в період карантину це стало набагато простіше.

– Ти сказала, що тебе звати Хані. Це твій псевдонім?

– Так, це псевдонім, який з’явився ще до того, як я стала заступницею клубу. Спочатку в мене не було якогось нікнейму, я виступала під своїм справжнім іменем. Але потім мені потрібно було собі щось вигадати, бо в мене з’явилася більш серйозна команда. Я стала частіше співати на фестивалях, тож мені потрібен був псевдонім.

– Яка історія твого псевдоніму? Про що він?

– По-перше, “honey”перекладається з англійської як “мед”. А по-друге, це ім’я корейської співачки з групи EXID.

– Скільки років ти захоплюєшся аніме? 

– У мене в дитинстві був телеканал, який показував різні аніме, а це був десь 2009 рік, тож приблизно з цього часу. 

– Крім аніме, що ще тобі подобається?

– Я також люблю корейську культуру, але я стала захоплюватися нею набагато раніше, ніж аніме. Це було, коли в чарти тільки починали виходити найпопулярніші корейські пісні (k-pop) і їх транслювали музичні канали. 

– Що тебе цікавить більше за все? Ти розповіла, що крім перегляду аніме займаєшся також вокалом і виступаєш на сцені, можливо, є ще щось?

– Крім того, що я співаю, в мене ще є своя команда, ми часто виступаємо з хореографією. Ні один з наших фестивалів не пройшов без нашого виступу. 

Про аніме в Сумах

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

– Як ти потрапила до аніме-клубу?

– Це досить цікава ситуація. Був 2012 рік, у мене тоді з’явився комп’ютер, і я вирішила зареєструватися ВКонтакті. На мене вийшла наша директорка Лєна, тоді в нас існував лише один-єдиний клуб, і мене туди взяли як звичайну людину. Клуб був просто за інтересами, не більше. Ми приходили, обговорювали щось, деякі грали в японську гру “Го”, хтось просто дивився аніме і таке інше. Потім одна наша дівчинка поїхала за кордон, а там в аніме-клубах можна брати участь лише з 16 років, тож вона привезла цей досвід сюди. На той момент мені виповнилося десь 14. І організатори вирішили, що учасників молодшого віку відсіють. Я пішла з клубу, але потім десь через рік чи півтора зі мною знову зв’язалася Лєна, і сказала, що з’явився новий клуб “Anime Way”. От так воно і почалося.

– Прихильники k-pop в Сумах займаються чимось? Наприклад, також об’єднується в клуби?

– Так, у нас таке було. Я вже не раз організовувала концерти, були k-pop random dance, це коли вмикають приспів випадкової пісні і той, хто знає, танцює його. Зараз наші заходи пов’язують і k-pop, і аніме, щоб об’єднати ці дві сфери.

– Ти можеш розповісти детальніше, як ви займаєтеся організацією фестивалів? 

– Це завжди робиться за місяць-два. Ми пишемо сценарій, репетируємо з усіма номери і сценки, обговорюємо, що кому робити, як робити, де яку музику вмикати. Так, наприклад, ми проводили в Сумах вечір японських мультфільмів і косплею до Хелловіна, святкування Танабати, Нового року тощо. 

–  Де ви берете гроші на організацію всіх цих заходів?

– Коли ми створюємо афіші, ми на них вказуємо вартість участі. І потім з цих грошей сплачуємо. Або ж беремо частину грошей з магазину. У нас є магазин, раніше в ньому продавали лише аніме-товари, але так як з’явилося багато прихильників k-pop, які приходять до нас на фестивалі, ми додали ще й тематику k-pop. 

– Як ви популяризували ваші заходи? Досить складно знайти людей різного віку, з різними захопленнями та змотивувати їх прийти.  

– У нас є партнери. Коли ми організовуємо захід, ми відносимо їм афішу. І так, через інших, люди дізнаються, що буде якийсь фестиваль або спільний перегляд і вирішують його відвідати. Ми намагаємося залучити якомога більше людей, і щоб їм було дійсно цікаво. Просто подивитися аніме, наприклад, або поспівати чи потанцювати.

– У вас є якась мета?

– Зазвичай всі думають, що прихильники аніме – нехлюї, які ніде не працюють і нічого не роблять. Наша мета – довести, що це неправда. Показати, що ми дійсно працюємо і стараємося, робимо все, що в наших силах. Ми не спимо ночами, пишемо сценарії, ставимо хореографію, я вчу пісні, хтось грає на інструментах. Так ми намагаємося показати свої зусилля.

– На твою думку, як в нашому місті розвивається аніме-культура? 

– Стосовно нашого міста це досить спірне питання. Багато людей приходять, наприклад, на якийсь фестиваль, їм щось не сподобалось і на наступний раз вони вже не прийдуть. Тож розвиток такий собі. Мені здається, розвиток – це коли ми матимемо можливість робити в Сумах такі фестивалі, як, наприклад Honey Fest в Харкові. Ми намагаємося націлитися на такий рівень. 

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

Аліна в образі Юзуріха Інорі, модель. Фото: Марія Ткач спеціально для Трибуна.Суми

– Крім вас, в Сумах хтось ще займається організацією аніме-заходів?

– Заходи на тематику аніме робимо тільки ми, більше ніхто не хоче цим займатися. Вся оця паперова тяганина, пошуки приміщення, інші труднощі. Цим займатися не хочуть.

– Чи помітила ти різницю в ставленні людей до аніме, коли ти тільки починала свою діяльність в клубі та зараз? 

– Різниця дійсно велика, тут не посперечаєшся. Якщо до цього в мене було не так багато впевненості в тому, що я роблю, то зараз я не боюся показувати щось, і я бачу, як до нас в принципі приєдналося більше людей, і всі вони приходять із задоволенням.

Про аніме в Україні

– Чи відвідувала ти аніме-заходи в інших містах України?

– На аніме-тематику – ні, а от k-pop – так, відвідувала. Кожного року в Києві проходить захід, куди приїжджають фанати корейської культури. Серед них є прихильники аніме, але там все націлено саме на k-pop. Там я була.

– Чи помічаєш ти якісь відмінності між Сумами та іншими українськими містами в плані аніме- та  k-pop-культури?

– Так, і дуже сильно, тому що у нас в місті зібрати, наприклад, кейпоперів дуже складно. Стереотипно люди думають, що корейську музику слухають лише школярки, яким подобаються симпатичні корейські хлопці. Анімешники також здебільшого сидять вдома, просто дивляться аніме або читають мангу (японські комікси). А в інших містах, наприклад, Харкові або Києві, коли організовують якийсь захід, збирається майже все місто. Тож різниця між нами дуже велика.

– Як ти думаєш, які причини цього?

– Я вважаю, що причина лише одна – побоювання, бо у нас в Сумах для багатьох це щось незвичне, дивне і неприйнятне. Тому прихильники аніме або k-pop просто бояться осуду.

– Суми менші, ніж Харків або Київ. На твою думку, це впливає на те, що люди бояться відкрито говорити про свої захоплення?

– Я думаю, так. Наприклад, якщо сказати десь не в тому місці про своє хобі, то з тебе можуть посміятися. 

– Чи часто ти стикаєшся з такою реакцією?

– Взагалі-то, за останній час я не раз із цим зіткнулася, але я вже звикла. А ось інші… 

– Чи хотіла б ти щось донести до людей, які так само, як і ти люблять аніме, але соромляться сказати про це?

–  Я би просто хотіла сказати, що боятися нічого, адже нас дуже багато і ми тримаємося один за одного, захищаємо та підтримуємо кожного. 

Коментувати
1 Коментар
Сантол
• 10:30 | 06 серпня 2020

Критика интервью от человека, который был в клубе Anime Way с 2009 года. Пишу только по теме вопросов (всю подноготную жизни Anime Way напишу в мемуарах, лет через 10).

1. Вы взяли интервью не у анимешницы (та, которая должна фанатеть от японского аниме), а у кпопера (та, которая не интересуется аниме уже давно, а фанатеет только от корейской музыки). Она говорит об аниме движении, но к нему почти не имеет никакого отношения. Многие анимешники (парни) не воспринимают корейскую музыку совсем и на этой почве бывают конфликты.
2. Популярность в мире аниме набрало не за последние 10 лет, а намного раньше (с 1980х годов), а в Украине с середины 1990-х годов прошлого века во время появления кабельного ТВ (по нему крутили иногда аниме).
3. Почему не написали в начале название аниме клуба? ANIME WAY!
4. У нас с начала 2019 года нет помещения (из-за слишком высокой арендной платы), так что Хани приврала, что следит за оплатой (я вообще не помню, что бы она это делала даже в годы, когда у нас были разные помещения). Я удивлён, что Хани не сказала, что мы ищем постоянное помещение (скорее всего из-за того, что ей важен только её кпоп вокал и танцы). Организация всех мероприятий клуба была всегда ХАОТИЧНОЙ в прямом смысле, порядка было очень мало.
5. Аня сама запуталась в своих никнеймах (никах), то она ХаннИ, то она ХаннА.
6. В 2012 году и до него было несколько “клубов” или аниме движений, Аня врёт или не знает тему совсем. Кроме первой версии Anime Way (клуб чисто локальной сети РС – Радиосистемы) были и другие мелкие (разных локальных сетей) и средний “клуб” в локальной сети Телесвит (сейчас это Воля ТВ). Встречи (анимовки) были у всех этих “клубов” отдельно, так же как и общение через различные чаты (mIRC, DC++, сумской форум forums.sumy.ua и локальные сайты типа anime.lan).
7. В Anime Way были только разговоры по возрастному цензу, по факту его так и не ввели. У нас было достаточно мелких (от 10 лет) анимешников, которым не запрещали ходить в клуб.
8. Версий клуба Anime Way было много (вспомнить только объединение с другим клубом – СРАК ПЗ (Сумской Развлекательный Аниме Клуб “Путеводная Звезда”)). А составов анимешников было не меньше 20 (многие уходили потеряв интерес к своеобразной жизни клуба или же повзрослев). Конфликты, делёжка власти и личные обиды до добра не довели.
9. Репетиции мероприятий были адекватными только на нескольких первых фестивалях (в частности, когда у нас было помещение в библиотеке УАБС), далее же всё делалось через одно место. Мне, как технарю клуба, давали порядок выставки песен и видео в последний момент, напрочь наплевав на человеческое отношение.
10. Человек, который называет японское аниме МУЛЬТФИЛЬМАМИ не является анимешником, Аня не анимешник. Называть аниме мультиками это ересь и оскорбление.
11. Дизайн афиш, постеров, флаеров и билетов создаю я (технарь клуба), никто другой к этому не имеет отношения, поэтому писать МЫ со стороны Ани это неуважение и наплевательство на мой БЕСПЛАТНЫЙ ИДЕЙНЫЙ труд. Стоимость входа на мероприятие уже давно не указывается по различным причинам, о которых пока не могу сказать.
12. Реклама клубных мероприятий имеет смысл только через раздачу флаеров на улице, афиши и постеры часто срывают и мало кто их видит, а значит мало кто придёт. К сожалению многие анимешники до сих пор не знают про группу в фейсбуке, старую группу в ВК, да и про новый профиль клуба в инстаграме.
13. У нас нет спонсора, нет соответственно и денег (кроме личных денег директора клуба и магазина Nagatsuki).
14. Аниме движение в городе хаотично. Есть множество анимешников, которые смотрят только одну популярную франшизу (типа Наруто, Атаки Титанов, Тёмный Дворецкий и т.д.) игнорируя другое аниме (по жанру). Есть анимешники, которые смотрят аниме благодаря японским компьютерным и приставочным играм (типа меня). Нынешнее поколение анимешников никогда не поймёт поколение отаку 90\2000х годов.
15. Каждый анимешник должен в своей жизни посетить хотя бы 1 крупный аниме фестиваль. Аня же исключение, кроме кпоп она не посещала аниме фестивали.
16. Последний вопрос интервью иронический. Нет у нас поддержки и защиты друг друга. Как и писал в пункте 8 – конфликты, делёжка власти и личные обиды до добра не довели.

(с) Santolege

Відповіcти
28 вересня 2020
25 вересня 2020
24 вересня 2020
23 вересня 2020
22 вересня 2020