Радість під час війни. Думка сумської психологині

0

Поговорили з сумської психологинею Дар’єю Даніловою про позитивні емоції під час війни. Чи нормально зараз відчувати радість (спойлер — так) і чому люди звинувачують себе за це — далі. 

Дар’я Данілова

Коротко про емоції 

Наразі ми можемо говорити про емоційний стан сумчан, адже в різних регіонах України різна безпекова ситуація, а отже, й емоції.

Зокрема, можна казати про стабілізацію психологічного стану, певну адаптацію. Зараз є люди які вже пройшли етапи розпачу, суму, стресу й починають повертатися до звичайного життя, наприклад до спорту чи б’юті дрібниць. Разом із тим, є ті, хто на початку великої війни трималися, а зараз їх накрило емоціями. 

Повертаючись до буденного життя, виникає питання радості, хороших емоцій під час війни. Людина питає себе: “Чи можу я займатися спортом, якщо у когось немає такої можливості?”, “Якщо я публікуватиму фото з відпочинку — це нормально?”. 

Можна сміливо говорити, що позитивні емоції — природні. Усі ми вперше живемо під час повномасштабної війни, тож важливо давати собі можливість все відчувати й проживати. Хочеться плакати — плачте, хочеться відпочити — зробіть це за можливості, хочеться сходити до перукаря — сходіть. 

Питання не в тому, чи можуть люди відчувати радість під час війни. Питання в тому, який відсоток людей собі це дозволить. 

Радість у суцільній пітьмі

Часто можна почути думку, що в багатьох людей після війни буде посттравматичний стресовий розлад. Проте, все залежить від того, як людина вже зараз адаптовується до умов, які склалися.

Сьогодні радість викликають дрібниці. І це супер, якщо прості речі можуть принести таке відчуття. Це допомагає психіці адаптуватися, тримати себе в тонусі на випадок кризового моменту. 

Важливо поступово повертатися до буденного життя, тож треба завести чи відновити дрібні побутові ритуали: йогу, спорт, медитацію, догляд за собою тощо. Пам’ятайте — негатив з’їдає людину, і вона перестає бути ефективною для себе, для близьких, для країни. 

Безумовно, кожен має право відчувати радість від глобальних речей або дрібниць і показувати її в житті чи соцмережах. Варто прийняти факт — ми ніколи не можемо знати, як на сторіз, публікацію чи просто прояв емоцій може відреагувати інша людина. 99% можуть порадіти з вами, а когось ця інформація може зачепити. 

Якщо довго роздумувати, як правильно подати емоції, як написати про щось хороше, як порадуватися публічно — можна виснажити себе та перегоріти. У той же час, ми ніколи не зможемо задовільнити запити всіх людей і сподобатися кожному. Тож просто дозвольте собі відчувати та показувати радість. 

Якщо ви щось публікуєте — ви вже дійшли до рівня, коли можете собі це дозволити. Якщо ні — ймовірно існує бар’єр. Запитайте себе “Я дійсно хочу показати свої думки чи емоції?”. Можливо, є страхи, упередження, самозвинувачення. Якщо хочеться, але страшно — пробуйте збалансувати ваш контент на “корисний” і “особистий”. Підтримуйте інформаційний простір, в якому буде увага до війни, донатів і допомоги. Це також нормалізує самовідчуття — “Я працюю, роблю внесок у велику спільну справу, але й відпочиваю”.

Я забороняю собі радіти. Як з цим справитися

Заборона радості може бути миттєвою, як захисний механізм психіки. А може бути поступовою, коли людина себе постійно накручує. Обидва варіанти призводять до вигорання, підвищення тривожності та рівня стресу. Це може мати вплив на фізичне здоров’я, імунітет і самопочуття. Звичка забороняти собі емоції загалом призводить до виникнення легких форм апатії чи депресії. 

Як справитися з самозабороною на позитивні емоції? Пропоную взяти листок чи ватман і розкреслити його на тиждень, немов шкільний щоденник. 

Пропишіть по днях, що б ви могли чи хотіли зробити приємного для себе: приготувати щось смачне, зробити покупку, зайнятися спортом, прогулятися, побачитися з друзями, прийняти ванну, пограти в настільні ігри. Умовно, ви пригадуєте приємні дрібниці з довоєнного життя, і вписуєте їх у теперішні умови. Більше того, сюди можна вписати те, що ви хотіли зробити раніше й можете реалізувати зараз — опанувати якісь нові навички, почати вчити мови тощо. 

Це допомагає, коли людина хоче відпочити чи потішити себе, але не знає, що саме зробити, забуває про час для себе або відкладає хороше “на потім”. Тримати перед очима графік — структура, яка може допомогти. 

Звісно, це не означає, що у вас миттєво з’явиться відчуття радості. Але ваше побутове життя зміниться. 

Але, важливо не вичавлювати з себе щастя. Якщо немає злості, страху, паніки й тривоги — вже добре. 

Мене дратує радість інших

Кожна людина переживає війну по-різному. І кожну людину вона по-різному зачепила. Хтось пережив більше стресу та паніки, хтось менше. Тож, коли ми бачимо щось, що відрізняється від нашої реальності, з’являється питання “А як може бути інакше?”.

Схожа ситуація може бути й тоді, коли людина не дозволяє собі відчувати радість і питає себе, як інші можуть радіти.

Плюс, досвід загальної стигматизації — часто можна зустріти публікації з осудом людей, які десь, наприклад, відпочивають. Згадуючи цей хейт, інші можуть думати: “Якщо я буду показувати свою радість — на мене буде така ж реакція”.

Безумовно, є випадки, коли люди роблять вигляд, що навколо нічого не відбувається. Із одного боку, може працювати психіка — небажання розуміти, що десь боляче, важко й трагічно — це певний захист. Із іншого, треба визнати — люди, яким байдуже ця війна, існують.

У будь-якому разі, пам’ятайте — ми не знаємо шлях, який пройшов кожен із нас. Тож у всіх індивідуальна історія. 

Коментувати
09 грудня 2022
08 грудня 2022