Рік COVID-19: як живуть уразливі групи. Частина друга — люди з туберкульозом

0

Єгору* 40 років. Я не можу роздивитися його, щоб передати вам образ. Я ледве чую його голос в слухавці телефону — зв’язок зрадницьки пропадає, віддалено шипить і скрипить. Побачитися наживо ніяк: у Єгора туберкульоз. І хоч чоловік уже давно не виділяє бактерію, страхую я не себе. Наражати його на нові випробування в контексті коронавірусу вкрай небезпечно. 

У другій частині текстів “Рік COVID-19: як живуть уразливі групи”, розповідаємо про жителя Сумщини, котрий вже півтора роки лікується від мультирезистентного туберкульозу. Яким був для нього ковідний рік — далі. 

Рік COVID-19: як живуть уразливі групи. Частина друга — люди з туберкульозом

У Єгора спокійний, низький голос. Він чекав мого дзвінка, тож просить поставити йому перше питання, щоб легше зав’язалася розмова. Уривчасто розповідає про себе: народився, вивчився на водія, пішов в армію, повернувся і відразу одружився, згодом у них народився син. Багато працював і жив із сім’єю в столиці. Кілька років тому дружина померла, Єгор залишився з малою дитиною на руках. 

Мене це дуже підкосило. Після поховання жінки, на фоні стресу, розвився цукровий діабет. І потім все наче одне за одним..

Розмова без емоцій, з білими плямами замість спогадів. Повернутися до них і розпитати більше не наважуюся. Відчуття, що з кожним повтореним запитанням контакт зі співрозмовником втрачається.

***

Невелике село на Сумщині. Подвір’я з городом і господарством, за яким треба доглядати та якому треба приділяти час. 

Тут — мала батьківщина Єгора, і саме сюди він повернувся з Києва, коли дізнався про своє захворювання. 

Ходив на роботу, працював, яскравих симптомів не було. Просто одного дня відчув, що з’явилася задишка, піднялася температура. Вона трималася день-два, а я думав, що це через цукровий діабет, не звертав уваги. 

Через кілька днів після цього, у 2019 році, Єгору поставили діагноз туберкульоз легень, згодом дообстежили та направили на лікування в Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер. 

Розпорядок дня Єгора в тубдиспансері був простий, але в цьому й заключалася основна його складність. Прийом медикаментів чередував із процедурами, вільним часом та прийомом їжі. І так протягом трьох місяців. 

Перший час я приймав 21 таблетку на добу. Їх потрібно було випити під наглядом медсестер. І якщо на початку ти не помічаєш ці пігулки, то згодом починає нудити від одного вигляду та запаху ліків. Особливо важко їх перетравити — увесь день після таблеток наче в тумані. 

Врешті, виявилося, що препарати не подіяли. Результати аналізів показали мультирезистентну форму туберкульозу. З першого разу захворювання Єгор отримав стійку до антибіотиків бактерію. Через два місяці схему змінили. 

Після цього лікування стало легшим, а кількість пігулок зменшилася до шести. Уже згодом Єгора виписали та перевели на амбулаторну модель. 

***

Дома й стіни лікують — це правда. Прокинувся, вийшов у двір, і вже легше. Розходився, попорав господарство. Навесні починаються городи й забирають весь час до осені. 

Єгор говорить, у лікарні складно не лише через атмосферу, а й через обмеженість у роботі: одна палата, один телевізор. Все.

Тепер Єгор отримує пігулки вдома, щомісяця здає аналізи для контролювання хвороби. Після того, якого його перевели на амбулаторну модель лікування, у чоловіка з’явився соціальний працівник громадської організації “Клуб “Шанс”. 

Саме консультант із соціальної роботи приносить Єгору ліки та контролює їх прийом, мотивує дотримуватися безперервного режиму лікування та спостерігає за реакціями організму на медикаменти, щоб у разі побічних дій вчасно проінформувати лікаря. 

Зараз у мене одна мета — якомога швидше одужати, щоб повернутися до звичайного життя. І в її досягненні мені дуже допомагають.

***

Коли у березні минулого року у світі оголосили пандемію коронавірусу, Єгор був на початкових етапах свого лікування туберкульозу. Тому, про COVID-19 він говорить дуже відсторонено. 

Я не усвідомив увесь масштаб пандемії, взагалі не думав про ковід. Направду, мені було чим зайняти голову. Моєю основною задачею на 2020 рік було видужати. 

Але, в контексті коронавірусу для Єгора існує єдине хвилювання — здоров’я сина та можливість повноцінно з ним комунікувати.

Минулий рік нікому не сподобався. От і мені так само. Починаючи з кінця 2019 до цього моменту, я продовжую свою боротьбу з туберкульозом. На щастя, протягом ковідного року в мене не було ані перебоїв з медикаментами, ані з доступом до них. Усі аналізи приймають вчасно, проходжу щомісячний контроль. Стосовно цукрового діабету — інсулін видають безкоштовно, жодних проблем за 2020 рік не було.

Зараз Єгор почувається краще. Говорить, у порівнянні з початком хвороби — небо та земля: не кашляє, не задихається, не виділяє бактерію — повністю безпечний для оточуючих. “Згадую про туберкульоз лише тоді, коли треба пити таблетки. І маю єдине бажання — вилікуватися, бо в мене мала дитина, якій потрібен батько”. 

***

У 2021 році громадська організація «Клуб «Шанс» здійснює супровід пацієнтів із туберкульозом в рамках проєкту «Профілактика, покращення діагностики, супровід лікування соціально значущих захворювань у Сумській області» за фінансуванням БО «100 Відсотків Життя». 

*Ім’я змінено з етичних міркувань для збереження анонімності героя. 

Коментувати
14 травня 2021
13 травня 2021
12 травня 2021
11 травня 2021
07 травня 2021
06 травня 2021
05 травня 2021