Сім стереотипів, з якими я зіштовхуюся як єврейка

1

Єлизавета, 47 років.

Я єврейка. Я завжди знала про це і ніколи цього не приховувала. Знаєте, деякі люди змінювали прізвища, документи, громадянство — це зрозуміло, адже були утиски й гоніння. Але мої батьки цього не зробили, завжди говорили мені, що не можна стидатися своєї національності.

У школі мені можна було не вчити українську, але батько сказав мені: “Ти живеш в цій країні, і повинна знати її мову”. Диплом в університеті я захищала українською — єдина з потоку. Взагалі у нас була велика єврейська сім’я з усіма традиціями та законами. І якщо ми й зіштовхувалися з антисемітизмом, то не в глобальному значенні, а на більш побутовому рівні.

Єврейська жадібність

Найбільший стереотип про євреїв. Що стосується мого особистого досвіду, то мої батьки завжди годували всіх моїх друзів. У нас був великий приватний будинок. Перше, що говорила моя мама, коли до нас заходили гості всіх національностей – це: “Кушать будеш? Привіт”.

Вона всіх годувала. І завжди. Ми жили скромно, інколи навіть були проблеми з оплатою рахунків за будинок, але завжди у нас у домі було багато гостей і їжі. Зараз мої батьки живуть в Ізраїлі і все точно так само. Можливо, тому ми й жили скромно, бо завжди все роздавали. Я не знаю, що стосується “національність = жадібність”. З цим я ніколи не зіштовхувалася. У єврейського народу є найголовніший лозунг: “Усі євреї відповідальні одне за одного”.

Єврейський акцент

Це стереотип. Єврейський акцент є не у всіх, і взагалі, історія його виникнення в тому, що єврейські сім’ї до революції говорили на ідиш. Ідиш — це змішаний польський, німецький та іврит. Тож коли євреї переїжджали в іншу країну, їм доводилося вивчати нову мову, і у них залишався акцент. Якщо зараз в Україну приїде англієць, то в нього ж також буде акцент. Це просто трішки інша музика мови. Зараз єврейського акценту фактично немає, адже мало хто, на жаль, говорить на ідиш.

Єврейський ніс

Не обов’язково. У моїй сім’ї далеко не всі були темними і з великими носами. Мій дідусь мав руде волосся і яскраво блакитні очі, нічого спільного з єврейською зовнішністю, але він був євреєм. Бабуся по батьківській лінії була світло-русявою з сірими очима. А от уже бабуся по материнській лінії — темноока, темноволоса і з великим носом. Але це не обов’язковий атрибут єврейського образу. Наприклад, моя донька — світловолоса, світлоока дівчинка і схожа на свого єврейського дідуся.

Євреї не працюють на землі

У моєї бабусі була велика сім’я — восьмеро дітей. У них була своя земля, яку вони обробляли, де тяжко трудилися. Взагалі, якщо навіть взяти державу Ізраїль, то вона експортує багато овочів і фруктів закордон, тож твердження, що євреї не працюють з землею — не більше, ніж стереотип. Взагалі є образ єврея-торговця, єврея-музиканта, але євреї займалися різними галузями: обробляли шкіру, були чоботарями, ювелірами, лихварями, працювали з м’ясом, виготовляли ковбаси.

Єврейська мати

Це гарний стереотип. У мене така мама, у мене такими були бабусі. Єврейська мати — це повністю жити життям дитини. Навіть коли дитина виросла. Думаю, з одного боку це добре, але з іншого — для дитини, мабуть, це дуже складно. Знаю по собі, адже мої діти також відчували на собі цю надмірну турботу, тож дуже часто доводиться себе зупиняти.

Єврейська свекруха

Син для неї – це бог, внуки — це також боги, а невістка — ну, син вибрав, а отже вона повинна її любити. Ображати її вона не буде, але й сильно любити — також ні. Вона буде її приймати та поважати. Але все не так загострено, як у фільмах чи серіалах.

Репатріація до Ізраїлю

Все залежить від людини, її стану та місця, де вона живе. Думка, що всі євреї хочуть в Ізраїль — стереотип. Так, коли відкрилися кордони, багато хто поїхав. З різних причин. Але багато хто й залишився та залишаються по цей день. Чого поїхали? Економічна причина, соціальний захист… людина шукає, де краще. Деякі повертаються. Маленький відсоток, але він є. Одне можу сказати точно, що 90% репатріантів сумує. І одна справа в історичній Батьківщині, але ніхто й ніколи не замінить друзів, оточення, природу, місце, де ти народився. Важко. Для мене, насправді, це останнє, що я використаю. От мені інколи говорять: “Їдьте в свій Ізраїль і живіть там”. Було таке. Або говорять, що ми не прославляємо Україну, думаємо, що ми господарі життя. Але ж патріотизм не у вишиванці та червоному намисті, патріотизм – це коли ти виховуєш дітей, забираєш їх з вулиць, вкладуєш в них душу, робиш все, щоб вони росли достойно.

Ми живемо так само, як і інші люди. Будуємо сім’ї, ростимо дітей, поважаємо батьків… Знаєте, інколи мені говорять: “Хороша ти людина, так і не скажеш, що єврейка”. Насправді це не комплімент. Хороша людина — це не національність, хороша людина — це душа.

*Ця стаття є частиною спецпроекту “Журналістика толерантності”, створеного Kyiv Post та неприбутковою організацією The Media Development Foundation. Проект висвітлює проблеми та виклики, з якими доводиться стикатися представникам сексуальних, національних та інших меншин в Україні. Проект став можливим за підтримки американського народу через Державну агенцію інтернаціонального розвитку Сполучених Штатів (USAID) та громадської організації “Internews”. Зміст матеріалів не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США, Інтерньюз та редакції.

Коментувати

1 Коментар
Ірина
• 1:37 pm | 25 вересня 2017

Шикарний матеріал! Коротко, цікаво і достойно!

Відповіcти
17:30
12 грудня 2017