Таблетка життя: Як працює антиретровірусна терапія та навіщо допомога соцпрацівників у лікуванні ВІЛ

0

За статистикою, на Сумщині проживає близько 1700 людей, які мають ВІЛ-інфекцію. Щодня, аби вірус не прогресував, вони приймають антиретровірусну терапію. Це – медикаменти, які дозволяють їм жити повноцінним життям – створювати сім’ї, народжувати здорових діток, ходити на роботу. Одним словом, бути як всі.

Що таке антиретровірусна терапія, як вона працює та чому людям з ВІЛ потрібна підтримка соціального працівника – далі в матеріалі сайту “Трибуна.Суми”.

Таблетка життя: Як працює антиретровірусна терапія та навіщо допомога соцпрацівників у лікуванні ВІЛ

Що таке антиретровірусна терапія

Лариса Панасенко, заступниця з питань ВІЛ-інфекції головного лікаря КНП СОР “Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань”

Лариса Панасенко

Антиретровірусна терапія (АРТ) є невід’ємним компонентом програми надання комплексної медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ.

В Україні антиретровірусні препарати є доступними для кожної людини з ВІЛ та надаються безкоштовно. Антиретровірусна терапія в Сумській області є в достатній кількості. У нашому регіоні жодного разу не було перериву в поставках.

Пройти тестування та отримати АРТ можна у закладах охорони здоров’я міста та у КНП СОР “Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань”.

Ми докладаємо всіх зусиль, щоб протестувати якомога більший відсоток населення. Вчасне виявлення ВІЛ-інфекції є запорукою ефективного лікування. Проте, проблема залишається в тому, що більшу половину хворих ми виявляємо в третій-четвертій клінічних стадіях захворювання. 

Останнім часом, все частіше ВІЛ виявляють у людей 40-50 років. Саме через це, ми повинні враховувати взаємодію антиретровірусної терапії з ліками, які призначають при гіпертонії, цукровому діабеті та різних вікових захворюваннях.

На сьогодні існує близько трьох-чотирьох стандартних схем лікування. Проте, їх частини можна варіювати. Усі вони призначаються згідно з протоколами.

АРТ назначають відразу після підтвердження ВІЛ-статусу. Чим раніше людина почне приймати препарати, тим меншим стає ризик зараження супутніми захворюваннями: туберкульозом, пневмонією, герпесом, грибками тощо. 

Окрім цього, саме прийом медикаментів і досягнення нульового вірусного навантаження дозволяє мінімізувати ризик передачі ВІЛ-інфекції іншим людям.

Антиретровірусна терапія приймається суворо за часом. Якщо людина забула, або випила таблетки пізніше – у віруса з’являється можливість розмножуватися. Згодом випрацьовується резистентність, тобто вірус перестає реагувати на препарати. Тому, перед початком прийому з пацієнтом обговорюється зручний йому варіант. Лікування підлаштовується під пацієнта, а не навпаки. 

Одна таблетка містить три компоненти. Усі вони діють на вірус у різні етапи. АРТ не вбиває ВІЛ, але блокує його та не дає розмножуватися. Через це концентрація вірусу в організмі людини не збільшується, нові клітини не утворюються, а імунітет щодня підвищується. Таким чином, імунна система оновлюється. 

Через шість місяців ми робимо моніторинг, щоб зрозуміти, якою є концентрація вірусу в крові. За цей час, за умови безперервного лікування, вірусна нагрузка має знизитися. Звичайно, імунна система відновиться не повністю, але значно покращиться. 

Окрім цього, важливо підібрати схему так, щоб вона не давала побічної дії. Інколи протягом двох-трьох місяців прийому препаратів у пацієнта може бути нудота та запаморочення. Але згодом організм звикає. Також у людини може спрацювати психологічний фактор, і вона сама себе налаштує на всі побічні ефекти, які знайде в інструкції до ліків.

Я вважаю, що найважче в прийомі препаратів – сформувати пожиттєву прихильність пацієнта до антиретровірусної терапії. Зробити так, щоб хворий не перервав лікування, не забув випити пігулку, не зник з поля зору медиків. 

Лікар визначає схему прийому препаратів, підбирає графік вживання пігулок, моніторить побічні дії. Контролювати, як людина приймає АРТ, лікар не може. У цьому аспекті вся надія покладається на соціальних працівників. 

Як соціальні працівники допомагають людям з ВІЛ-інфекцією

Алла Кріпак, соціальна працівниця СОГО “Клуб “Шанс”.

Алла Кріпак

Є два варіанти залучення громадської організації “Клуб “Шанс” до догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією.

 Перший – коли людина звернулася до відділення профілактики та боротьби зі СНІДом “Обласного клінічного медичного центру соціально-небезпечних захворювань”, у неї виявили ВІЛ-інфекцію та запропонували супровід соціального працівника. 

Другий варіант – коли соціальні працівники самостійно провели асистоване тестування на ВІЛ в мобільній амбулаторії чи у стаціонарних пунктах організації та виявили позитивний результат. Тоді вони супроводжують клієнтів на всіх етапах тестування – проходження двох тест-систем ІФА в медичному закладі та постановці на диспансерний облік.

Загалом, ця процедура займає два тижні, за умови, що клієнт відповідально ставитиметься до свого здоров’я та сумлінно виконуватиме всі рекомендації лікарів і соціального працівника. 

Коли результат усіх тестів підтвердився і людині діагностували ВІЛ, то їй назначають антиретровірусну терапію. Соціальні працівники громадської організації “Клуб “Шанс” працюють над тим, щоб у пацієнта, який має ВІЛ, з’явилася прихильність до прийому терапії. Щоб він не переривав прийом таблеток, не відходив від графіку, не полишав лікування. 

Це надзвичайно важко, адже щоденно ми працюємо з різними людьми, характерами, поглядами на життя та здоров’я. 

Нещодавно мені довелося працювати з вагітною жінкою, якій діагностували ВІЛ. Вона була просто в трансі. П’ятеро лікарів не могли знайти з нею спільну мову. І в такому стані їй треба було пояснити подальший алгоритм дій. І найважливіше – донести ідею, що їй життєво необхідно приймати препарати. Адже, за великим рахунком, вони потрібні не лише їй, а й дитині, яку вона носить. 

Я консультувала її дві години, щоб встановити контакт та донести хоча б мінімальну інформацію.

Узагалі, є різні клієнти. Комусь байдуже – вони живуть за принципом “ну є ВІЛ, і є”. Приходять також оптимісти. Від них ми чуємо “ВІЛ – це не онкологія. З цукровим діабетом люди живуть, колять інсулін. А я прийматиму терапію і також нормально житиму”. Це, зазвичай, дуже начитані люди, які знають все про свій діагноз і не мають жодних упереджень.

До кожної людини необхідно знайти індивідуальний підхід. 

У нас, соціальних працівників, є свої хитрощі, які допомагають зрозуміти, чи регулярно та вчасно людина п’є антиретровірусну терапію. Наприклад, ми можемо запитати, якого кольору таблетки та чим вони їх запивають. Якщо клієнт приймає ліки з відхиленням – він точно десь проговориться. 

Є пацієнти, яким я телефоную. Просто дзвоню і питаю, чи не забув прийняти АРТ. Першою дізнаюся про побічні ефекти та переадресовую всі питання до лікаря.

Не всі клієнти охоче йдуть на контакт. Не всі хочуть відкриватися. Але наша задача зробити так, щоб у людини навіть не було думки перервати чи покинути лікування. 

***

Діяльність напрямку “Догляд і підтримка людей, які живуть з ВІЛ” проводиться СОГО “Клуб “Шанс” за кошти, отримані від ДУ “Центр громадського здоров’я” МОЗ України.

Довідково: У вересні в Україні офіційно зареєстрували 1 280 нових випадків ВІЛ-інфекції. У 513 пацієнтів діагностовано СНІД, а 249 людей померли від СНІДУ. Шляхи інфікування ВІЛ в Україні у вересні: гетеросексуальний — 907, гомосексуальний — 27, парентеральний — 368, вертикальний — 181, невідомий — 2.

Коментувати

18 листопада 2019