Від кадру до переосмислення: світ у об’єктиві сумської фотохудожниці Наталії Кармазіної

0

Наталія Кармазіна – сумська фотохудожниця. За двадцять три роки роботи вона пройшла шлях від зйомок моделей жіночої білизни, десятирічної роботи портретистом до переосмислення своєї місії та зйомки особливих дітей і їх родин.

Ми поговорили з Наталією про фотографію, благодійність, та новий проект – книгу “Відчуваємо ваші серця”.

Від кадру до переосмислення: світ у об’єктиві сумської фотохудожниці Наталії Кармазіної

Я почала фотографувати 23 роки тому. Тоді я займалася пошиттям жіночої білизни та шукала фотографа, який би зробив хороші знімки моделей. Проте, коли він зрозумів, що я хочу від зображення чогось більшого, то запропонував взяти фотоапарат і самій зробити знімки. До цього я думала, що викрійка, пошук матеріалів і реалізація – ось і вся моя робота, тож ніколи не задумувалася, що картинку можу зробити також самостійно. З цього і почалася моя кар’єра фотографа.

Я думаю, що фотографія – це не просто взяв фотоапарат і натиснув на кнопочку. До того, як “натиснути на кнопочку” є низка різних моментів. Якщо фотограф хоче показати костюм – це людина, якщо він знімає ресторан – це страва, сервірування столу. Усе потрібно тримати в голові. Окрім цього, фотограф повинен уміти комунікувати з людьми, уявляти, що він хоче та розуміти, як це реалізувати з технічної точки зору. І лише потім він має уміти володіти технікою: фотоапаратом, світлом, комп’ютером.

До фотографії я прийшла тому, що мені потрібна була картинка, за допомогою якої я б змогла реалізувати свої ідеї. Згодом інтерес захоплення пошиттям одягу відійшов на другий план і я захопилася самими людьми. Мені було цікаво спостерігати, що вони говорять, як поводять себе, як виглядають. Мені здавалося, що всі люди цікаві, немає нефотогенічних людей, а краса – поняття відносне. Так я почала активно робити портрети своїх знайомих. Як портретист я розвивалася протягом десяти років, і мені це надзвичайно подобалося.

Згодом я запитала себе: “А чим я займаюся?”. На той момент я вже знімала 15 років, і в моєму портфоліо було багато фотографій підприємств, людей, рекламних продуктів, але я перестала отримувати задоволення від того, що я роблю. Мені було недостатньо, що знімок є хорошим, що в мене налагоджений зв’язок з різними людьми. Я почала задумуватися про те, що я роблю корисного в цьому житті.

Я не можу сказати, що це було вигорання. Це був перехід від одного стану, до іншого. Це були різні рівні розвитку особистості, коли розумієш, що в чомусь ти вже досягнув максимуму і потрібно рухатися далі. Я запитувала себе “Куди я йду?”. Я була немов ізольована поточною роботою, не підіймала очі вгору, не слідкувала за світом. Я розуміла, що втратила цілий потік інформації – їжджу на різні заходи з фотоапаратом, але не беру в них участь, не здійснюю вплив на розвиток суспільства.

Мене завжди хвилювала тема дитячих будинків і дітей, які живуть без батьків. І саме це першим “вистрелило” в моїй голові, коли я думала про свою місію фотографа. Я вирішила зібрати кошти, щоб купити подарунки та привезти їх у дитячий будинок, провела виставку, запросила на захід своїх клієнтів, попросила їх викупити мої роботи, а за виручені кошти ми організували поїздку.

Я думала, що ми їдемо до дитячого будинку, а виявилося, що це частина Сумського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Здається, що я йшла у зовсім протилежному напрямку, а прийшла туди, де справді була потрібна.

Сумський обласний центр соціальної реабілітації дітей з інвалідністю займається допомогою, підтримкою, реабілітацію, соціалізацією особливих малюків. І вже тоді я розуміла, що ці діти не впораються зі своєю проблемою без тих, хто їх оточує. Найближчими людьми для малюків є батьки, які не відмовилися від них, а щодня борються за їх повноцінне життя. Я відчула дух цих сильних людей, але зрозуміла, що їм потрібна підтримка.

Інколи здається, що ти не можеш нічого зробити для сімей, у яких ростуть особливі діти. Але це не так – можна просто поговорити, сфотографувати, перейнятися їх проблемами чи хвилюваннями. Коли ти дивишся на цих дітей – ти змінюєшся, ти можеш відчути, що ти важливий. Це своєрідний виховний процес суспільства, який проводять особливі діти. Те, що я отримала, фотографуючи їх, це не просто духовний всплеск, це переоцінка всіх цінностей.

Від кадру до переосмислення: світ у об’єктиві сумської фотохудожниці Наталії Кармазіної

Перша виставка, яку я організувала з дітьми, які проходили реабілітацію в Сумському обласному центрі соціальної реабілітації дітей з інвалідністю – вона зламала бар’єр. У моїй фотосесії погодилася зніматися двадцять одна сім’я. Я вважаю, що це революція у свідомості. Виставку я назвала “Де живе душа твоя”, адже ми всі єдині в тому, що у нас є душа. Місце, в якому вона знаходиться потрібно постійно шукати, тому що саме там ми розуміємо одне одного на душевному рівні.

Зробивши цю серію фотографій, я дізналася про різний спектр захворювань. Згодом у мене викликав величезний інтерес саме аутизм. Люди, які живуть з розладами аутичного спектру мають неймовірний інтелект, але просто не хочуть, або за якихось причин не можуть спілкуватися з зовнішнім світом.

Я зробила нову виставку “Єднання світів”, фотографувала дітей з аутизмом. Вони неймовірні. Фотограф, коли хоче зробити кадр – він чекає, спостерігає, а коли йому подобається картинка в об’єктиві – натискає на кнопку. З цими дітьми не так – вони не реагують на тебе, їм зовсім немає діла до того, що ти від них хочеш. Вони живуть за своїм сценарієм. І спіймати хороший кадр – дуже складно, але коли вдається – ти бачиш свідомий погляд. Для мене це було одкровення, яке я хотіла донести до аудиторії.

Від кадру до переосмислення: світ у об’єктиві сумської фотохудожниці Наталії Кармазіної

Після того, як ми провели першу виставку сімей з особливими малюками, Юлія Манжелей подарувала Сумському обласному центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю фотостудію. І уже згодом ми реалізували проект з дітьми Сонця – подарованою технікою відзняли серію портретів для дітей з синдромом Дауна. У свою чергу, після виставки фотографій малюків з аутизмом, з нами зв’язалися представники Спілки вірмен. За їх підтримки у Сумському обласному центру соціальної реабілітації дітей з інвалідністю з’явилися предмети для монтессорі-терапії. Для мене це перший досвід, коли люди готові віддавати, не очікуючи нічого навзаєм. Відчуття від цього не можна описати словами, це унікально.

Фотографуючи таких малюків, ти віддаєш їм те, що можеш віддати: знімки, їх оформлення, презентацію. Але ти не можеш передбачити результат. Я отримала не просто продукт, а колосальне задоволення, нові знайомства та щиру вдячність від батьків.

Близько року тому, у нас з родинами дітей, які проходили реабілітацію в Центрі, виникла ідея написати книгу. На її сторінках ми хотіли розповісти історію кожної сім’ї, яка виховує особливу дитину, ставить її на ноги, робить повноцінним членом суспільства. 

Від кадру до переосмислення: світ у об’єктиві сумської фотохудожниці Наталії Кармазіної

Показуючи приклади таких сімей, ми хочемо привернути увагу до дітей, які зараз знаходяться на державному забезпеченні в інтернатах. Ми хочемо, щоб ці малюки знайшли свою сім’ю, яка буде боротися за їх повноцінне життя в соціумі. Наразі це наша основна мета.

Книга “Відчуваємо ваші серця” вже майже оформлена, ми думаємо, як правильно презентувати її. Хочемо, щоб вона була актуальною для всієї України, зайняла свою нішу саме на державному, а не лише на локальному рівні.

Коментувати

20 липня 2018
19 липня 2018