“Я 21 раз починав лікувати наркозалежність”. Історія боротьби та допомоги

0

На вулиці 90-ті роки. Сергію 16, він професійно займається спортом. Виграє змагання за змаганнями, після чергової перемоги вони з хлопцями святкують золоту, срібну й бронзову медалі. Випили, залізли на вишку, підковзнулися й упали в воду.

Сергію діагностували перелом хребта. Він упав першим, два інших хлопця — на нього. 

Майже рік корсету, довга реабілітація. У той день зі спортом попрощався назавжди.

Початок 2022 року. Сергію далеко за 40. Він сидить переді мною в кабінеті зменшення шкоди від вживання вуличних наркотиків. Дев’ята ранку. На маленькому столику мирно закипає чайник. На вулиці мороз добирається до позначки у -15°, тож кава у такий ранок здається просто необхідною. 

ФОТО ІЛЮСТРАТИВНЕ

— У разі чого, я щеплений. Двома вакцинами, — знімає маску, щоб зробити ковток. Сучасна етика вона така. 

Трішки жартома питаю, чи робитиме бустер. 

— Ще не знаю, але думаю про це. А ви? 

Стверджувально киваю. Говоримо про вакцини, коронавірус. Врешті, повертаю спогади Сергія до 90-х. Коли історія зі спортом завершилася, почалася інша. 

— Спочатку ми траву курили. Так, часом, гралися. Дев’яності. Ширки на Сумщині валом, знайомий купив, приніс. 

За словами Сергія, тоді не багато людей розуміли що таке опій, і як він працює. Навіть дільничний, побачивши, питав: “О, чому це ви, хлопці, маку нарвали? Він же ще зелений”. 

— Ніхто не знав, яке це болото. Вживали дорослі люди, які здавалися серйозними, які вийшли з тюрми тощо. Я не можу сказати, що це було через нудьгу. 

Ніхто не усвідомлював, що це затягує. Хто б хотів заразитися ВІЛ, коли колеться? Ніхто. Усі в системі, а я не потраплю. Я проконтролюю. Це вони слабаки, а я силач. І я думав так само. 

— І як все розвивалося?

— Та як. Сьогодні погода хороша, завтра пригощають, тоді гроші є, потім ще якийсь привід знайшовся. Врешті, встав — погано. І понеслося. Все крутиться навколо шприца. Старі друзі відсіялися, нові з’явилися. 

Сергій говорить, попри все, отримав освіту, має розряд і 15 років стажу в професії. У біографії: життя закордоном, судимість, роки тюрми.

Після ув’язнення не коловся один день — поїхав до матері. Приїхав, знову повернувся до вживання.

— Я починав лікуватися від залежності 21 раз. І в реабілітаційних центрах був, і на стаціонарному лікуванні в медзакладах. Довше, ніж три дні я там не витримував.

Сергій каже, жаліє, що пішов із одного ребцентру, де йому було цілком нормально. Говорить, був хороший персонал, жодних утисків і обмежень, єдине — не дозволяли палити. “Приходили хлопці, які тільки наважувалися на початок лікування, і від них так тягнуло сигаретами. Я взяв кілька, покурив вночі на ничку, і подумав, що треба звідти йти”. 

— На кожне лікування я йшов самостійно і за власним бажанням. Бувало, дозу підвищував настільки, що накрасти на неї було неможливо, а знову сідати в тюрму не хотілося. 

Про лікування наркозалежності замісною терапією знав, ще відбуваючи покарання. Ставився скептично. Проте, за три місяці активного вживання подумав, якщо продовжуватиме так жити й далі, скоро знову сяде. 

***

Що таке ЗПТ і як лікують наркозалежність в Україні коментує психіатр-нарколог, директор КНП СОР “Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань” Тарас Злиденний. 

Тарас Злиденний

Якщо коротко, замісна терапія — один із методів лікування пацієнтів із опіоїдною залежністю. Він офіційно затверджений і внесений до протоколів лікування МОЗ України, — говорить Тарас Злиденний.

Паралельно ЗПТ, в Україні є можливість лікуватися від залежності в стаціонарах наркологічних відділень і в реабілітаційних центрах, де наш герой був 21 раз.

Варто бути дуже уважним до вибору реабілітаційних центрів. Зокрема, я б радив спершу отримати консультацію в лікаря-нарколога чи психіатра за місцем проживання. І обирати метод лікування після рекомендацій медичних працівників, а не самостійно. Загалом, ребцентри в Україні — приватні, утворені на базі благодійних, громадських чи релігійних організацій. 

Питаю, чи можна говорити про переваги одного методу над іншим? Як відповідь — ні. Усі методики можна розглядати як взаємодоповнюючі. В ідеалі, до кожного пацієнта має бути свій підхід, залежно від стажу вживання, стану здоров’я тощо.

ЗПТ почали впроваджувати в Україні орієнтовно з 2005 року. На сьогодні, пацієнтів лікують двома препаратами: таблетованим бупренорфіном або метадоном. Останній буває як у таблетках, так і у вигляді сиропу. 

 За великою мірою, препарати закуповуються за державні кошти. Їх можна отримати у кожній області. Загалом, ЗПТ видають обласні чи міські наркологічні диспансери, Центри СНІДу, тубдиспансери, центри первинної медико-санітарної допомоги. У різних регіонах по-різному. 

Окрім цього, замісну терапію пацієнти можуть отримувати на базі пенітенціарної системи — в СІЗО або тюрмах. 

Також відкриваються приватні кабінети ЗПТ.

Приватні кабінети є різні, і не всі приватні кабінети працюють ідеально, згідно протоколів Міністерства, й звітують про свою терапію до Центру громадського здоров’я. Саме ЦГЗ координує роботу сайтів ЗПТ і розподіл препаратів. 

— Яка різниця для людини між державним і приватним кабінетом?

По-перше, гроші. Державні видають терапію безкоштовно, приватні — видають рецептурний бланк на придбання препаратів. Друге, державні лікарні контролюють прийом, дозування, безперервність лікування, тестують і супроводжують. Це інтегрована, всебічна допомога. У приватних кабінетах людина отримує рецепти доти, доки в неї є фінанси. І приймає препарати самостійно, — говорить Тарас Злиденний.

***

Десять років тому Сергій став на замісну підтримувальну терапію при обласному наркодиспансері (зараз КНП СОР “Обласний клінічний медичний центр соціально-небезпечних захворювань”).

ФОТО ІЛЮСТРАТИВНЕ

— Мені був уже четвертий десяток. Батьки постаріли, почали потребувати моєї допомоги. Треба було починати лікування, шукати роботу. Повертатися до тюрми не хотілося — це трата часу, здоров’я, грошей, нервів.

Спочатку мені підбирали дозування, і перші дні були складними. На третій день стало легше. Після цього я більше не коловся.  

Нарколог Тарас Злиденний говорить, замісна терапія — метод лікування не для всіх. Наркотичних засобів багато, а сама ЗПТ передбачена для людей, які вживають опіоїдну групу препаратів. Основні завдання терапії — знизити ризики та кількість вживання ін’єкційних наркотиків, перевести вживання препаратів із ін’єкційного на таблетований, і дати можливість медичним і соціальним працівникам супроводжувати лікування хворих. 

Кабінет ЗПТ при КНП СОР “Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань”

Окрім цього, пацієнти ЗПТ проходять обстеження на соціально-небезпечні хвороби, що дозволяє залучати їх до лікування супутніх патологій: вірусних гепатитів, ВІЛ, туберкульозу тощо. Це лікування оплачується державою і є безкоштовними для пацієнтів, – додає Злиденний.

Сергій дуже спокійно стверджує: “Якщо б не почав лікуватися, вже б помер”. Натомість, життя за десять років дуже змінилося: до нього повернулася дружина, вони виховують спільну дитину.

Із роботою складніше, хоч він і має фах і досвід, проте, працює зазвичай неофіційно. 

— Зараз спеціалістів — тільки свисни. А я прийду, принесу довідку з наркодиспансеру. Мені скажуть: “А, так ти ще й наркоман”. Однак, шабашки беру і без роботи стараюся не сидіти. 

Показує мозолисті руки: попечені, в тріщинах, в які в’їлася чи то фарба, чи то пил. Каже, тер їх навіть пемзою, не відмиваються. Попалив кислотою, коли працював.

Рідні та друзі знають, що Сергій приймає замісну терапію. Спочатку поставилися досить упереджено. Мама хвилювалася, що це інший вид наркотику, на який він підсяде. Така думка — один із найбільш розповсюджених міфів про ЗПТ. 

Препарат ЗПТ

Потрібно розмежовувати медичні препарати й наркотики. Простий приклад — етиловий спирт. Це медичний препарат. Але якщо з нього зробити горілку — він не відноситиметься до медикаментів. Медичні препарати випускають фармкомпанії, а лікарі назначають їх відповідно до діагнозу. Якщо ці препарати потрапляють на вулицю,  використовуються без контролю та не за призначенням, вони перестають бути ліками. Морфін за призначенням лікаря є знеболюючим для людей із онкологією. Якщо він потрапляє на вулицю, то це вже наркотичний засіб. Тож, такі твердження дійсно існують, але під контролем медичних працівників — ЗПТ це метод лікування, — пояснює Тарас Злиденний.

Інше твердження — замісна терапія б’є по здоров’ю. Зокрема, нарікають на проблеми з кальцієм в організмі. Злиденний говорить, відслідковуючи пацієнтів, які приймають препарати більше 10 років і не вживають вуличні наркотики, вони не фіксували проблем зі здоров’я, пов’язаних із прийомом ЗПТ. “У нас є пацієнти, яким 70-80 років”.

Із початком карантину пацієнтам замісної терапії почали видавати препарати раз на десять днів, це зменшує контакти, проїзди містом, а звідси – й ризик зараження коронавірусом.

Сергій каже, випрацював схему: він бере таблетки, віддає родичці. Вона щодня видає йому його дозування. Так у чоловіка немає спокуси випити більше препарату. 

Замісна терапія, це, безумовно, про дисципліну, самоконтроль і велику мотивацію. Та для того, щоб пацієнтам було легше проходити шлях лікування, у світі запровадили практику соціального супроводу людей, які приймають ЗПТ. 

***

На Сумщині людям із наркозалежністю допомагають працівники громадської організації “Клуб “Шанс”.  У шести кабінетах ЗПТ області працюють кейс-менеджери організації, які повністю безоплатно надають послуги психосоціального супроводу пацієнтам, допомагають вирішувати медичні, психологічні, соціальні, юридичні питання клієнтів, формують прихильність до лікування супутніх захворювань тощо. 

Дейнека видає роздаткові матеріали за напрямком “Профілактика ВІЛ серед груп підвищеного ризику”.

Одна із таких соціальних працівників — Яна Дейнека. Вона працює в Сумах. Говорить, вони індивідуально консультують клієнтів і членів їх родин, надають інформацію про програму замісної терапії та наявність вільних курсів. Мотивують не переривати лікування та не повертатися до вуличних наркотиків. Усе це реалізується за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я».

Яна Дейнека, соціальна працівниця “Клуб “Шанс”

Єдиний мінус терапії, за словами Сергія, відсутність можливості поїхати надовго в інше місто чи країну. “Теоретично у мене є можливість поїхати на роботу закордон, але на практиці я не можу цього зробити, адже наразі не можу покинути лікування”. 

Одним із варіантів виходу в довгострокову ремісію, досягнувши життєвої стабільності: робота, сім’я, повна відмова від вуличних наркотиків і бажання пацієнта припиняти прийом ЗПТ, є поступова детоксикація під наглядом медиків. Вона триває від кількох тижнів до кількох місяців, — говорить Тарас Злиденний. 

Запитую, як часто люди приймають такі рішення та наскільки успішно входять в ремісію.

Наркозалежність — хронічне захворювання. Але бувають випадки, коли пацієнти повністю входять в ремісію. Є люди, які десять років тому починали терапію, поступово припиняли лікування, й зараз не вживають вуличні наркотики та не є пацієнтами ЗПТ. 

Такі випадки поодинокі. Більшість пацієнтів залишаються на препаратах протягом багатьох років.

Сергій додає: “Я постійно обіцяю дружині, що скоро зменшу дозування препарату до мінімального, а потім і кину. Але для мене це складно. Зараз я просто продовжую приймати препарати і живу спокійним життям“.

*Ім’я героя змінено авторкою з етичних міркувань для збереження анонімності.

Коментувати
17 травня 2022
16 травня 2022
15 травня 2022
13 травня 2022
12 травня 2022
11 травня 2022
10 травня 2022