Як живе сумський Будинок нічного перебування під час війни

0

Я шукаю адресу за навігатором, але він водить мене колами. Схвильована моїм запізненням редакторка, говорить у телефон: «Там буде така велика калюжа, а за нею ти побачиш ворота». Нарешті мене зустрічає Роман, соціальний працівник, і ми знаходимо ту саму калюжу. Він переживає, щоб я не забруднила кросівки, я намагаюся краще роздивитися цей постіндустріально-постакаліптичний пейзаж. Підходимо до високого бетонного паркану із колючим дротом зверху, заходимо у пункт пропуску, розписуюсь у журналі відвідувань. Охоронець щось жартує.

Далі — двір, одноповерховий витягнутий будинок, пару тепличок, голі дерева, патріотичний саморобний мурал на сірому паркані. Ми на місці – це Будинок нічного перебування для безпритульних.

Як живе сумський будинок нічного перебування під час війни

Будинок нічного перебування

Загалом, у закладі можуть перебувати 40 людей влітку і 60 – взимку. На час написання матеріалу у центрі перебували 30 людей. 

Для відвідувачів Будинок працює з 16:00 до 8:00 години. Скористатися послугами можуть повнолітні, за умови, що вони не знаходиться в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Також у Будинку стверджують – прихисток можуть надати лише тим, хто на законних підставах знаходиться на території Сумської міської територіальної громади та не має прав на житлові приміщення.

Кожного разу медсестри оглядають відвідувачів на наявність корости, педикульозу, вимірюють температуру, запитують про самопочуття та скарги. Якщо людина захворіла, то у закладі є спеціальна карантинна кімната. У гострих випадках викликається «швидка». Також медсестри виписують направлення на флюорографію без черги. У будь-якому випадку, за словами адміністрації Будинку, ніхто не буде ночувати на вулиці: у закладі є спеціальна «тепла кімната», де можна залишитися на ніч за відсутності рентгену або у нетверезому стані.

Вік відвідувачів від 18 до 70 років. Серед них зазвичай близько 20 постійних людей, а інші час від часу змінюються. З настанням холодів до Будинку звертається більше, бо багато хто має, де жити, у теплу пору року.

Та цьогоріч війна внесла корективи: під час комендантської години на вулиці перебувати не можна. Тож за час воєнного стану теплою кімнатою скористалися 77 людей.

Патріотичний мурал на бетонному паркані

Війна

— Розкажіть, як тут було, коли почалась війна?, — питаю в коридорі у працівників і кількох відвідувачів.

 — Та як було: сиділи, боялися, дивилися новини, людям нікуди було йти. Виходити почали вже весною, десь у квітні, — ділиться один із відвідувачів.

— Ось людина до нас поступила 24 лютого, був у лікарні в опіковому відділенні з відмороженням пальців, його виписали і він звернувся до нас. Медсестра обробляла рани, — говорить Роман, соціальний працівник.

— Як персонал Будинку добирався на роботу у лютому-березні?

— Ми пішки ходили, — відповідає Любов, медсестра. — Я живу на Іллінській, шлях займав десь годину. Люди з Роменської ходили. Всі працювали, вихідних у нас не було.

— А як ви тут з розуму не зійшли, коли довелося стільки часу знаходитись в одному приміщенні?

— Та ніколи було, — говорить Роман. — Відвідувачі займалися прибиранням приміщення і території, читали книжки, спілкувалися з психологом.

— Чи бувають конфлікти між відвідувачами і як ви їх вирішуєте?

— Всяке буває, але до конфліктів намагаємося не доводити, долучаємо психолога. Взагалі такі випадки дуже рідкісні. Всі одне одного поважають та розуміють, бо усі в однаковій ситуації, — розказує Роман. — Я тут рік працюю і мені здається, що раніше кожен був сам за себе, а зараз, з війною, люди почали більше підтримувати одне одного. Наприклад, наші відвідувачі провідують у лікарні тих, хто захворів. Одна людина зараз в інтернаті, й до неї також ходили. Такий складний час, люди гуртуються, отримують допомогу або щось підзаробляють, діляться з іншими. Підстригають одне одного, ось бачите, як гарно дівчину підстригли.

— А чи були переселенці з інших областей?

— Так, троє. Ми їм оформили документи ВПО, щоб вони мали статус і могли отримувати виплати та гуманітарну допомогу. На початку вторгнення були люди із інших областей, яких війна застала в дорозі, і поки міжміський транспорт не відновив роботу, вони перебували у нас.

Чай, хліб та цукор – це все, що передбачено державою на сніданок та вечерю

Хліб. Чай. Цукор

У Будинку нічного перебування людині видають ліжко та тумбочку. Постільна білизна й рушники замінюються раз на тиждень. За правилами, не передбачено залишати свої речі, проте, щось цінне, наприклад, документи можна залишити у сейфі.

На кухні за бажанням самостійно готують їжу. Є водонагрівач та душова, пральна машина.

Вранці і ввечері відвідувачі отримують хліб, чай і цукор. Якась інша їжа – лише від волонтерів. Допомагають представники різних конфесій і просто небайдужі сум’яни. Також волонтери постійно оновлюють банк одягу та взуття. Є базові ліки для першої допомоги, якісь специфічні препарати шукають також за допомогою благочинців.

Окрім роздільних для жінок і чоловіків спалень, у Будинку є кімната відпочинку з телевізором і бібліотекою. Саме тут проводяться заходи. Взимку їх більше, частина з них присвячена святам та пам’ятним датам, частина – інформаційно-просвітницького характеру.

— Ви якось особливо готуєтесь до зими?

— Зараз вирішуються питання про купівлю генераторів, щоб було живлення на випадок відключень електроенергії. Опалення у нас центральне. Є запас теплих ковдр, —  говорить соціальний працівник.

— Яких речей гостро не вистачає?

— Взуття, шкарпетки та чоловіча нижня білизна.

— З якими питаннями відвідувачі звертаються до вас найчастіше?

— За допомогою в оформленні документів. Ми допомагаємо відновити втрачені документи, заключаємо декларації з сімейними лікарями. Також супроводжуємо у встановленні групи інвалідності та оформленні в інтернат. Із початку війни відновили вісім паспортів та трьох людей доправили до інтернатів.

Одна із книжкових полиць у кімнаті відпочинку

Робота

— Ми шукаємо відвідувачам підзаробітки, іноді неофіційні, адже багато хто не має документів, — говорить Роман. — Це може бути робота на пилорамі, двірниками в ОСББ, влітку — копання городів. Також ми співпрацюємо зі службою зайнятості. Багато з відвідувачів допомагають терообороні, нам навіть лист подяки звідти прислали.

— Чи є у роботодавців упередження при прийомі на роботу людей з Будинку?

— Ми робимо супровід при працевлаштуванні, пояснюємо, що суть нашої роботи у тому, щоб людина реінтегрувалася у суспільство, що потрібно давати можливості для тих, хто опинився у скрутній ситуації.

— Якщо помріяти, що б могла робити держава, аби оптимізувати процес соціалізації таких людей?

— Спростити процедуру оформлення документів саме для цієї категорії осіб. Оформлення паспорту не безкоштовне, потрібно кожного разу шукати у волонтерів кошти або заробити їх самостійно. А без паспорту людина не може ані звернутися до лікаря, ані офіційно працевлаштуватися.

Мішечок щастя

***

Роман проводжає мене і розказує: «Життя кипить. Вже під час війни у нас в закладі познайомилися чоловік і жінка. Спочатку вона влаштувалася двірником в ОСББ, потім і він. Почали отримувати зарплату, зняли кімнату в гуртожитку і переїхали від нас. Нещодавно у них було весілля.

***

Пропускний пункт, велика калюжа, незвично яскраве для пізньої осені сонячне світло. Спочатку я відчуваю роздратування: «Свято гарбуза вони проводили, серйозно?». Потім кілька днів проганяю в голові різні сценарії, що саме ми могли б, як суспільство, робити для людей, які не мають дому. З одного боку — хліб, чай, цукор, Лєв Толстой на поличці, лекція про шкоду алкоголю. З іншого – Будинок нічного перебування – це місце, де можна переночувати в теплі, помитися, поїсти, отримати документи, медичну допомогу і навіть роботу. Будинок, який, як і все в житті, може стати і стартом, і фінішем.

***

Адміністрація будинку нічного перебування просить сум’ян приносити теплий чоловічий і жіночий одяг та взуття. Допомогу можна принести з 8 до 16 години за адресою м,Суми, вул.Робітниче селище, 14.

Коментувати
07 грудня 2022
06 грудня 2022