Яна Дирявська
5 записи

Право на гідну смерть (ВІДЕО)

0

Чому людина, яка має право померти з гідністю, повинна принижуватися і страждати? Чому “почекайте на знеболення до понеділка” – це не виняток, який карається, а скоріше правило, яке в принципі не тягне за собою відповідальності? Чому проблему ми починаємо сприймати лише тоді, коли відчуємо її на собі?

В Україні вже півроку триває інформаційна кампанія #ЗнімайРожевіОкуляри, яка мала на меті знайти відповіді на ці запитання та дати змінам старт.

Кінцевою точкою кампанії стала її презентація у Полтаві.

Сьогодні я маю бажання підбити підсумки кампанії у Сумах, Кропивницькому і Полтаві.

Присутні на презентаціях лікарі ділилися на два типи: заздалегідь налаштовані проти всього, про що будуть говорити під час заходу, і ті, які об’єктивно сприймають інформацію, зважують її і спокійно на неї реагують.

Як приклад, початок реєстрації на презентацію у Полтаві. На столі для реєстрації – пацієнтські історії та прес-реліз. Підзаголовок однієї із полтавських історій – “У лікаря то відпустка, то обід”. До зали однією з перших заходить жінка, яка ще, певно, біля дверей бачить цей рядок, і одразу ж починає обурюватись:

– Ну да, канєшно, лікар же не людина, він не має право обідати і йти у відпустку… – а далі додає “характеристику” тим, хто ці історії писав.

На всі наші пояснення вона, звісно, реагувати не збирається. Від першої до останньої хвилини дивиться на всіх спікерів з-під лобу, насміхається і час від часу щось бубонить собі під ніс.

Не сприймайте її як окрему особистість. Це – тип особистостей, які кількісно переважали на кожній із презентацій #ЗнімайРожевіОкуляри. Цей тип не чує жодних аргументів, але напротивагу має тонну контраргументів, фундамент яких –  щось типу “ну, це лише поодинокі випадки, це не система, от у нас проблем із випискою рецептів на знеболення немає”.

Але є й інший тип лікарів.

Один із спікерів у Полтаві, знайшовши важіль впливу на обурених присутніх, просить підняти руки всіх сімейних лікарів. Їх близько 20.

Далі він питає:

Хто з вас виписував таблетований морфін пацієнтові шість разів на день?

У відповідь руки піднімають лише дві людини. Протягом презентації, вони жодного разу не починають суперечки. Жод-но-го.

Щодо проблеми, то вона-таки, без сумніву, є, не дивлячись на всі заперечення. На кожній із трьох презентацій були присутні люди, яким особисто довелося стикнутися із проблемою доступу до знеболення для їх близьких. І їх свідчення, чесно, жахають. Байдужість деяких лікарів, страшний біль, з яким помирали близькі цих людей, відсутність можливості хоча б чимось допомогти і зробити останні дні рідних щонайменш безболісними – все це лише крапля у морі у порівнянні з тим, що цим людям довелося пережити.

На презентації #ЗнімайРожевіОкуляри у вищезгаданих містах присутніми були щонайменш 150 людей, серед яких більшість – лікарі.

Експерти розповіли Трибуні, чому паліативна допомога – це та галузь охорони здоров’я, яку ігнорувати не можна, і які проблеми нам ще варто здолати, аби налогодити механізм надання такої допомоги людям з хворобою, яка загрожує життю:

Хочеться сподіватися, що інформація була донесена, а проблема – почута. І якщо зараз її сприймають з-під лобу, то завтра, у випадку вибору між “страхуванням” власної безпеки при призначенні опіоїдних препаратів / відкладанням лікування болю “до понеділка” / використанням власновигаданих протоколів лікування болю чи знеболенням, розумний лікар віддасть перевагу останньому.

Коментувати

16 жовтня 2017
14 жовтня 2017
13 жовтня 2017
12 жовтня 2017