Токар Олександра
5 записи

Секс-робота на Донбасі: як живуть секс-працівниці в прифронтовій зоні

0

По дві руки — розпечений степ, сонце палить так, наче його основна ціль розплавити залізо й зробити асфальт тягучою гумою. Мобільна амбулаторія громадської організації “Наша допомога” мирно котиться на виїзд зі Слов’янська. Попереду в неї пункти збору секс-працівниць, які сьогодні чекають на допомогу від соціальних працівників організації. 

На розвилці доріг до Костянтинівки й Бахмуту, углиб від траси — руїни побитих і посічених будівель. Вхід на територію перекрили гілки дерев і висока трава. Природа бере своє — недоглянуте доглянула на власний розсуд. 

Питаю, що тут було раніше. — “Ресторанно-готельний комплекс “Метелица”. Впізнати місце, де приймали туристів і розважали місцевих сьогодні складно. 

Ресторанно-готельний комплекс “Метелица”. Руїни.

Ресторанно-готельний комплекс “Метелица”. Руїни.

Позаду на пагорбі колись була розташована обласна психіатрична лікарня. Навесні 2014 її зайняли російські найманці, навпроти — за полями видніється вершина гори Карачун, яку контролювали українські військові й яку штурмували терористи. 

Бої за гору, як стратегічний об’єкт, велися два місяці. Два збитих українських гелікоптери, низка потужних артилерійських обстрілів. За це час від навколишніх будівель залишилися лише понівечені стіни й фасади. 

Гора Карачун

На бетонних залишках чи то сходів, чи самої стіни сидять чотири жінки. Сміються, потягують енергетик, говорять швидко й різко — спершу здається, що майже на підвищених тонах. Бачать чужих і надягають маски під очі, а зверху — окуляри. Їх обличчя ми не покажемо, спираючись на етику. 

— До війни було краще — у людей було більше грошей, і самих людей, машин було більше. А зараз дороги перекриті: Донецьк, Луганськ закриті, руху немає, їздять лише місцеві, — говорить одна з жінок. 

Вони різного віку й зовнішності, різні за характером і відкритістю. Наймолодша, років 25, робить глибоку затяжку сигаретою і навідріз відмовляється вдаватися в деталі її життя. Інша — більш говірка, задирає футболку і показує синець всіх відтінків. “Клієнт поставив. Не те, щоб він залишився невдоволеним. Просто зробив справу й вирішив не платити”, — говорить. Дівчата додають: “І що їй робити, якщо вона одна перед мужиком?”. 

Коли мова заходить про насильство над працівниками комерційного сексу, дівчата кажуть — клієнти бувають різні. “Є нормальні, в яких гроші, сауни, накриті столи. Трапляються й садисти”. Єдине, коли територія була під тимчасовою окупацією — було точно найстрашніше. 

— Йшли на роботу і не знали, чи повернемося. І справа була не лише в обстрілах, радше — в свавіллі російських найманців. Якщо посадять в танк і вивезуть, хто мене шукатиме?

Це підтверджують й інші дівчата. Говорять, у той час старалися працювати лише за телефонними викликами й виїжджали загалом до знайомих. 

Кожна із них приймає свою кількість клієнтів за день. Хтось обмежується одним-двома. Розцінки на послуги — від двохсот гривень і вище, суму нам озвучують неохоче, жартують і відмахуються, кажуть — забули. — “Все індивідуально. Дивишся на клієнта: хто перед тобою, що в нього в кишені, скільки з нього можна взяти”. 

Серед чотирьох жінок є одна найтихіша й найбільш мовчазна. Ім’я не називає і на камеру говорити відмовляється, як і не дозволяє фотографувати. У секс-роботі близько 20 років, наркозалежна. 

Лікувалася, лежала в ребцентрах, приймала замісну терапію, але, на відміну від своїх колежанок, які є пацієнтками ЗПТ, повернулася до вживання наркотичних речовин. Наразі знову планує зав’язати з наркотиками та розпочати лікування. 

Причина приходу в секс-індустрію — також наркотики, на які потрібні були гроші. “У ті роки багато дівчат стояли на трасі. Вибір у клієнтів був одночасно із п’яти-десяти. Кожна старалася краще виглядати, якось підфарбуватися, посміхатися”. 

— Що змінилося за 20 років? Нічого. Чим краще ти виглядаєш, тим краще до тебе ставляться клієнти. Мене ніколи не били. Так, було, що не платили, часом тікала від спроб насильства, але не били. 

Кожна із жінок, які сьогодні тут, — клієнтка громадської організації “Наша допомога”. Їх мобільна амбулаторія щодня, як і сьогодні, приїжджає в різні населені пункти в районах міст Слов’янськ і Краматорськ. Загалом вдається охопити Миколаївку, Святогірськ, Соледар, Лиман. Усередині автобусу секс-працівники і люди, які живуть із наркозалежністю, можуть отримати роздатковий матеріал, пройти асистоване тестування на ВІЛ і вірусні гепатити, зробити скринінг на туберкульоз. 

Мобільна амбулаторія. Водій.

— Спершу, коли я була в активному вживанні, приходила до них за шприцами, серветками, голками. Потім — за презервативами й лубрикантами. Фахівці організації допомагають порадами, тестують на ВІЛ і гепатит С. Особисто мені допомогли стати на групу з інвалідності, консультували й знайшли хорошого психолога, — підсумовує жінка. 

Соціальна працівниця ГО “Наша Допомога” Анастасія говорить — проводити заходи профілактики передачі соціально-небезпечних захворювань серед груп підвищеного ризику на Донеччині надзвичайно важливо. 

Асистоване тестування. Анастасія і клієнтка організації

— Після війни людям важко живеться: немає роботи, немає грошей. Деякі жінки йдуть у секс-роботу, виходять на дороги, виїжджають за викликом на бані й сауни. Донести їм, що важливо використовувати засоби захисту, проходити тестування й здавали аналізи — дуже складно, але потрібно. 

Найскладніше, говорить, із новенькими. Проте згодом, контакт налагоджується. Є й такі, що зникають після першого візиту: хтось потрапляє в тюрму, інші кидають секс-роботу чи виходять заміж. — “Не у всіх погані історії, є й хепі енди”. 

— Долі у дівчат різні. Одні без чоловіків ростять дітей і вимушені так заробляти на життя, інші — просто так звикли жити.  

Анастасія говорить, із 2014 року ситуація з секс-роботою в регіоні змінилася. Багато дівчат виїхали в Росію, залишилися ті, кого держать сім’я або діти. Нових додалося, але у секс-роботі постійний потік жінок.

Дівчат тестуються, найчастіше виявляють гепатит С і ВІЛ. У організації є ще один напрямок роботи — працюють не лише із секс-працівницями, а й з їх клієнтами. Серед них також часом виявляють ВІЛ. 

Тестування

— Наша мета — боротися з розповсюдженням вірусу імунодефіциту людини. Маємо зробити так, щоб населення не хворіло, а ті, хто вже мають ВІЛ — приймали терапію, відновлювалися, народжували здорових діток. Наразі це найважливіше. 

Громадська організація “Наша Допомога” працює в Слов’янську з 2003 року. Спочатку вони надавали послуги лише споживачам ін’єкційних наркотиків. Згодом додалися напрями допомоги людям, які живуть з ВІЛ, і профілактика соціально-небезпечних захворювань серед секс-працівників. 

Наразі організація охоплює послугами профілактики 2 160 секс-працівників з регіону за рік. Протягом 2019-2021 років її фахівці протестували на ВІЛ та провели скринінги на туберкульоз 14 481 пацієнту/ці з числа уразливих груп населення.

Діяльність громадської організації в напрямі СП стала можливою за підтримки БФ “Альянс громадського здоров’я”.

Фото на прев’ю: авторка Наталія Кравчук. 

Коментувати
22 жовтня 2021
21 жовтня 2021
20 жовтня 2021
19 жовтня 2021
18 жовтня 2021
14 жовтня 2021
13 жовтня 2021