Опарій Яна
14 записи

Скоро Новий рік, що робити?

0

Поки стрічку соцмереж не забили діди морози й ялинки. Поки білоборди не обвішали новорічними знижками. Давайте влаштуємо рефлексію й придумаємо, де зустрічати Новий рік і, головне, навіщо?

Скоро Новий рік, що робити?

Скоро Новий рік, що робити?

За свої двадцять з гаком років, та що приховувати? За свої майже тридцять років я ніколи не бачила справжнього Діда Мороза. Чесне слово. Перші п’ятнадцять років мені здавалося, що я чекаю на нього не в правильному місці, але ж ні… Я змінювала місця, змінювала компанії, умови, ялинку. Та він все одно не приходив.

Хоч у більшості випадків Новий рік я святкувала за столом перед телевізором з родиною або з якимись людьми, однак, були й часи, коли Новий рік доводилося зустрічати без столу, телевізора й людей.

Розкажу про найцікавіші, а, раптом, ви ще не визначилися й візьмите щось на замітку на 2018ий.

Найромантичнішим був мій Новий рік у лісі. В далекому забитому лісі. На третьому курсі студенства ми вирішили, що це хороша ідея й не помилилися, відтоді кожного року ностальгую за тим святкуванням. Було так весело й, як ви здогадуєтеся, дико.

Тільки уявіть: невелика галявина, ще темна, аж поки розгорається вогнище, навколо гріється близько двадцяти людей, дівчат чути краще, бо гомонять голосніше, а хлопці шукають залишки сухих дров, щоб зробити більшим багаття й приготувати на ньому святкові страви. Снігу вдень трохи насипало, тож людей метрів за двадцять у темряві видно, сипати не припиняє, по-тихеньку падає на вії, щоки, шапку, плечі. Навколо пахне сосною й Новим роком.

Багаття розпалили, можна й казан з водою поставити, щоб чаю випити, бо в лісі він п’ється якось особливо. Над столиком натягнули тенд, щоб їжа не мокла. Зараз Новий рік зустрінемо – і можна йти на санках кататися, або ж на пакетах, хто що взяв.

Щоб вдало провести Новий рік у лісі, місце треба обирати за наступним:

– має бути хоч трохи сухих дров

– подалі від людей

– обов’язково мають бути пагорби для катання

– і ялинка або сосна поруч, щоб прикрасити.

Хтось зустрічає Новий рік закордоном. Згодна, непогана ідея поїхати в іншу країну або нове місто, тоді готуйтеся наступний рік провести подорожуючи.

Кілька років підряд я зустрічала Новий рік у Варшаві. До свят у ній починають готуватися з кінця жовтня. Прикрашають вогниками старе місто, кав’ярні, маленькі вулички. Ставлять новорічних героїв для фотографування. Скрізь відчувається свято.

Перший раз свято вийшло інтернаціональне. Тридцять перше грудня, дев’ята вечора, Яна впевнена йде спати після роботи додому, щоб врешті спробувати, як воно заснути й прокинутися в новому році. Холодильник пустий, подарунки нікому не готувала, тільки рідних по телефону привітала. Через дві години Яна вже їхала в трамваї з двома узбечками, росіянином, українками й поляками на славнозвісний Національний стадіон, де в ту ніч виступав Джон Ньюман.

Джон Ньюман у Варшаві. Фото автора

Джон Ньюман у Варшаві. Фото автора

До речі, непоганий хлопець, співає гарно.

Зустрічали ми тоді новий рік тричі: за російським, за польским й за українським часом. Тричі проводжали й старий.

Джон Ньюман зібрав товпу народу. Дивно, думала собі, а казали, що поляки Новий рік майже не святкують, та по кількості людей на стадіоні так було не скажеш.

Через рік мені випало святкувати знову у Варшаві. На цей раз я підготувалася краще й уже тридцятого грудня знала, з ким і де зустріну перше січня. Усе спланувала, навіть ялинку прикрасила. Отак, як на фото, вона виглядала.

Новорічна ялинка. Фото автора

Новорічна ялинка. Фото автора

Нову сукню купила. Лист побажань написала, поплакала над попереднім, бо більшості з того не виконала. Та, головне, придумала, де буду зустрічати.

Як крутий журналіст, я вигадала історію, що ніби пишу матеріал про святкування Нового року в Польщі. А, отже, в новорічну ніч маю відвідати найкрутіший клуб Варшави.  Промоніторила програму всіх адекватних закладів, вибрала той, що сподобався найбільше й надіслала листа директору з проханням надати можливість безкоштовно відвідати свято в якості журналіста. Попередила, що можу взяти з собою ще фотографа та оператора. Хто ці люди? Аби ж я знала.

Та мені здалося, що на ці ролі прекрасно підходили нитики з фейсбуку, які за тиждень до Нового року псували мою стрічку постами, про те, що не знають, де зустрічати, і що їм завжди не щастить, і що рік видався кепський, і наступний буде такий самий, і що збираються в новий рік плакати під “Титанік”. Думаю, такі нитики не одній мені трапляються у стрічці перед Новим роком. І так нелегко, ще й вони!

Коли директор клубу “Харенда” з люб’язністю погодився на мою пропозицію, я пояснила цим нитикам у фейсбуці ситуацію й запросила з собою. Попередила, що вони фотограф й оператор, і треба взяти камеру. Виявилися ці нитики досить прикольними. Одна з Мінська, а другий – з Хмельницька.

Клуб “Харенда”. Фото автора

Клуб “Харенда”. Фото автора

До нашої вечірки залишалося три дні, і треба ж було “Польському бусу” надіслати мені на пошту акційну пропозицію. Поїздка в Люблін тридцять першого грудня за 1 злотий. Звичайно, я повелася, та тільки забула купити зворотній квиток у Варшаву.

Люблін – гарне, але, як на мене, тіснувате місто, що налічує близько 340 тисяч людей. Це перше польське місто, в якому зупиняються автобуси після українсько-польського кордону.

Та все таки, що цікаво у Любліні?

Є Любельський замок, на місці якого в 1831-1945 роках діяла в’язниця.

Є красиві вулички, які спокійною ходьбою можна обійти за кілька годин.

Є костели, подібні до інших у Польщі.

До свят тут підготувалися: у різних частинах міста розмістили чотири сцени з музикою. На кожній у новорічну ніч планувалися майстер-класи по танцям. Це крутіше, ніж конценрт Джона Ньюмана. Хоча ні, не крутіше. Та все одно добре.

Ходила-ходила, аж згадала, що квитка до Варшави не маю. Авжеж, у касі їх теж немає. Це був другий трешовий автостоп після Барселони, коли я на літак запізнился.

Якщо коротко, то до Варшави я ледь дісталася. Зібралася за двадцять хвилин – і через годину прилетіла на вечірку. Там ми познайомилися і з директором, і з моїми колегами в нелегкій журналістській справі. Вони не спалилися. Відтак, зекономили ми тоді більше тисячі злотих на кожному. Там же я побачила, що новорічні польські гуляння нічим не відрізняються від українських.

Власне, от навіщо журналістам видають посвідчення. Треба його до свого весілля не згубити. А що, хороша ідея – буду писати матеріал, чи придатні польскі клуби для великих весільних гулянь. І гостей побільше покличу:)

Авжеж, варіантів зустріти Новий рік може бути безліч. Можна цілу ніч об’їдатися, втичити в телевізор, висіти на телефоні й отримувати побажання добробутубагатствалюбовізлагоди. Можна бухати вдома, на вулиці, у друзів, а першого січня валятися в ліжку до третього. Можна поїхати туди, де тепло й купатися в морі. Можна Новий рік проспати.

Та тільки досвід останніх п’яти років підказує, що ця фігня про “де його зустрінеш, там і проведеш”, не така вже й фігня. Реально діє.

Близько 10 днів залишається до початку 2018 року… Дні біжать усе швидше.

Щорік, починаючи з жовтня, мені на п’яти починає хтось наступати. Коли йду вулицею, їду в метро, навіть, коли ходжу по квартирі. І кожного року до останнього я не наважуюся подивитися, хто це. Як би хочеться відтягнути цю зустріч, чи що…

Здається, коли обернешся, посипляться спогади за цілий рік про все зроблене й не зроблене, а Він візьме й без дозволу перенесе тебе в нове місце, куди дозволяється взяти з минулої хати найважливіше, а непотріб залишити невдячним власникам, які дерли страшні гроші за оренду. От такі відчуття кожного жовтня, листопада, грудня…

Ви вже заглядували в свій лист побажань на 2017 рік? Що, багато не здійснилося, і ви майже нічого не встигли? Тільки без паніки. От я прям зараз піду вчити англійську, яку кожного року вписую в свій лист побажань. Бо це вже не смішно. Зовсім.

Коментувати

15 жовтня 2018
13 жовтня 2018
12 жовтня 2018