Опарій Яна
14 записи

Сповідь таксиста з Кам’янця-Подільського

0

Ніякі дива не стануться, якщо не взяти квиток кудись подалі. 2018 рік я зустріла в місті, про яке давно мріяла. А там, виявилося, не тільки романтика, прогулянки, природа і тедетепе. 

Сповідь таксиста з Кам’янця-Подільського

Сповідь таксиста з Кам’янця-Подільського

За два дні до Нового року в Кам’янці апокаліпсис. Тиша без зайвого руху. На вулицях де-не-де хтось совається. У більшості закладів графік скорочений, тому після 17 години вітрини темні. А ні, за поворотом недалеко від центральної автостанції якийсь двіж. І є живі. Це базар. Авжеж, базар свого перед святами не впустить. Нема чого відпочивати, коли покупці до свят затарюються. Нагрібають риб, ковбас, сирів, картоплі, солодощів, кількох видів, а в пакетах по-святковому торохтять пляшечки. Найголовніше куплене, можна вступати в добове приготування до новорічного столу.

От що ви знаєте про Кам’янець-Подільський? Що туди всі їдуть на фестиваль повітряних куль? Окей, приймається. Що в місті є замок? Ну добре. Що… І все?  А що Кам’янець у середньовіччі вважався ремислово-торговельним центром, за своїм розвитком не поступався Києву й Львову? Б’юсь об заклад, що ви про це не знали. Хто першим назве ще п’ять маловідомих фактів про Кам’янець, той отримає полуничний йогурт, що стоїть в холодильнику. І так, поїхали!

  • У місті знаходиться найвищий міст Україні – “Стрімка лань”. Сьоме чудо Кам’янця висотою 70 метрів. Дорога через міст веде до Чернівців. Конструкція, дійсно, нагадує лань, але швидше названа, через те, що постійно в русі, незафіксована, немає балки, яка б тримала міст посередині. Джампінг тут популярний. Щоб стрибнути з мосту, приїжджають з усього світу.
  • Бакотська затока – диво природи, утворилася внаслідок негативних наслідків будівництва Дністровської гідроелектростанції, яка затопила все село. Кажуть, у десять разів ширша від Смотрича.
  • Тут же в скелі залишився чоловічий монастир, заснований в 12 столітті. Після польсько-литовської війни монастир занепав. Щоб потрапити в Свято-Михайлівський монастир приїжджають з усієї України й світу.
  • Адреналін від скелелазіння можна отримати на Смотрицькому каньйоні зовсім недалеко від центра міста. Тут спеціально облаштована база для розміщення наметів і для тренувань. Види чудові для зйомок фільму про людей природи.
  • Більшість населення Кам’янця говорить польською або принаймні розуміє.  З 1430 по 1793 місто було в складі Польщі. Після – разом з правобережною Україною потрапило під володіння Російської імперії, але російська чомусь не вкорінилася, лише польська.

Я перша! Поки їм полуничний йогурт, розкажу, якою може бути зустріч нового року.

Центр Кам’янець-Подільського. Фото Оксана

Центр Кам’янець-Подільського. Фото Оксана

За чотири дні в Кам’янці побачили все, за чим їхали. Спланували свій активний відпочинок на місці. Місцевість багата на пам’ятки, тому тільки обирай куди поїхати. Кожний район пов’язаний з якимось подіями. От ми жили в мікрорайоні Жовтневий, де після окупації німцями відбувся найбільший прояв Голокосту, 27-28 серпня вбито 23600 євреїв і українців. Навіть не мікрорайон, а село. Пусте-пусте. Будинки доглянуті, але зачинені. Рідко кого бачиш на подвір’ях, а якщо й доведеться, то лише літніх людей.

Почали маршрут з візитної картки – Кам’янець-Подільського замка. Про нього багато інформації в Інтернеті, не буду повторюватися. Гарний, що сказати, навіть 30 грудня його відвідує близько сотні туристів, серед яких кілька груп поляків.

Фото автора

На Польській площі поставили сцену, високу ялинку й у новорічну ніч провели концерт. Недалеко розташувалася резиденція Святого Миколая. З другої дня він запрошує діток, проводить конкурси й дарує те, що принесли батьки. І отак до Різдва.

Маршрутки по місту ходять до дев’ятої, а на дальні маршрутки – до восьмої. Тролейбуси не курсують, або раніше пішли на свята, або взагалі не існують.

31 грудня відвідали Хотин. Транспорт ще ходив, тож добиралися самотужки. Хотин, виявляється, існує з 1009 року. Уявляєте?!

В останній день року на вулицях якась підозріла тиша. Востаннє таке бачила в Прип’яті під час поїздки до Чорнобиля. Може, салати всі кришать вдома, думаю, або ж телевізори почали дивитися. Улітку, сподіваюсь, тут людяніше, бо туристи з’їжджаються.

Хотинська фортеця виглядає більш старішою й менш відреставрованою порівняно з Кам’янецько-Подільською. У стінах обладнані підземні музеї, де зберігається козацька зброя, жорстокі знаряддя інквізиції, від огляду й опису яких мурахи по шкірі. Територія фортеці велика: є де походити й над чим подумати, споглядаючи на Дністер.

Ще один день, але вже 2018 року провели в печері й відвідали третій замок неподалік Хмельницького. Так і виникла ідея збирати фотографії побачених замків України. На рахунку маю вже шість.

До Кришталевої печери нас повіз таксист Радик.

Люблю показувати приїжджим наші дива природи. А приїжджають з різних країн. Поляків багато влітку їздить, у нас усі екскурсії доступні польською. Частенько замовляють мене, щоб повозив. Єдине, що страшенно не люблю, коли починають збивати мінімальну ціну. “Дрого єст, проше пана, бардзо дрого”. (переключається на польську) А я їм “Якби взагалі за дармо, вам би було добре”. Нахабніють. Моя позиція така, якщо їдеш відпочивати, то маєш розуміти, що доведеться витрачатися, якщо не хочеш, сиди вдома! От, чим мені подобаються росіяни? Телефонують, називають, куди хочуть поїхати, кажу їм ціну, вони погоджуються і спокійно їдемо. Ще й подякують за те, що розказав про історію визначних місць.

– А звідки польську знаєте? – питаю з заднього сидіння, аби підтримати розмову.

‎Бабуся полька. Та у нас всі туди виїхали. Близько ж. А що тут робити? Самі, мабуть, помітили, що вулиці пусті. Чоловіки знаходять важчу роботу в Польщі, жінки часто їдуть до Італії, прибирають, доглядають, отак роками сім’ї й не бачаться. Знайомих зустрічаю, коли до батьків приїжджають, двічі на рік, може…
А вони все ціни підвищують, допідвищуються, що ні для кого буде підвищувати.
Тільки-но додадуть зарплату, тут же продукти подорожчали, бензин слідом. Часом подумаєш-подумаєш, та краще б вже й не підвищували ту зарплату! Чули, штрафи вводять у 2018-ому? Я б і готовий їх платити, так з чого? Ви для початку інфраструктуру побудуйте, дороги зробіть, а тоді такі штрафи рубіть. Бо не на знаки доводиться дивитися, а на ями, які треба об’їхати, щоб машину не вбити. От гляньте на цю дорогу! (однією рукою показує в переднє вікно)

Дорога до Кривчого, де розташовувалася печера, взагалі без асфальту. Їхали полем. Під вагою вантажівок асфальт вибився, залишилися дири. Радик їхав повільно, наперед попереджав, що гнати не буде ні за які кошти. А ми що, ми тільки за все хороше.

Перейменували вулиці. Ви, думаєте, хтось їх називає по-новому? Авжеж ні! Диспетчери служб таксі плутаються, замовлення неправильно приймають і водіїв не за тією адресою направляють. Такий хаос через це, а все для того, аби створювати видимість якоїсь роботи. Прикро, що так усе, через одне місце…

Кришталева печера одна з 115 на Тернопільщині і найкомфортніша для пересування туристів. Маршрут не вимагає додаткової фізичної підготовки, наявності спеціального одягу та спорядження. Навіть ліхтарики не потрібні, печера освічується.
“Наталкам вхід заборонений!” – каже гід. Існує легенда про змія, який тримав в печері якусь Наталку. Щоб вирватися з печери, дівчина відрубала йому лапу, коли той спав. Змій прокинувся, і заморозив її. З тих пір у печері яскраво видно того змія з каменю.

Фото автора

(більше фото в Інстаграмі)

За час існування печери з каменю утворилися різні скульптури. Є хребет крокодила, міфічні обличчя, фазан, камінь-анальгін, до якого можна прикладувати голову, щоб не боліла. Знадобиться, якщо на маршруті не пригинатися й постійно битися об камінь. І авжеж є місце, де загадувати бажання.

Поверхня слизька, тож просуватися треба обережно й тихо, щоб не злякати кажанів, які сплять висячи над головами. Та боятися нічого, їм вдень до всього байдуже.

По дорозі до Кам’янця Радик завіз нас до жодного разу не реставрованої Скали-Подільської. Це залишки колись могучого замку за часів правління Вітольда, що нині виглядає на будівлю щойно почату й недобудовану. Кілька підземних ходів, стін, що не назвеш стінами, і кам’яні сховища.

У містечку Скала-Подільська є дивний палац, в середині якого, кажуть, ховається радянська трьоповерхова будівля. А за палацом здоровенний кар’єр. Мати б більше часу, можна ще тут понишпорити. Скільки ж таємничого й незвіданого на цьому Поділлі!

Запланувала наступного разу поїздку в більш екстримальніші печери, де немає світла й протоптаних маршрутів, і з яких не всі повертаються. УУУУУ (тут я навіюю страху). 

Усе прекрасно, але повертаюсь до Києва, нас з сестрою турбувало два питання. Як дітям не зійти з розуму, коли до них раніше 18 грудня приходив Святий Миколай, на Новий рік – Дід Мороз, а тепер підозрілий Миколай аж місяць біля них тусується? І друге – яку архітектуру нашого часу побачить наступне покоління, що ми для них залишимо, середньовічні замки?

Коментувати

15 жовтня 2018
13 жовтня 2018
12 жовтня 2018