Опарій Яна
17 записи

Тайське манго в соусі карі

0

Схожий на бабусин садок, тільки з пальмами замість вишень, називається на острові Кох-Самуї аеропортом. Хвилин двадцять я просто стояла й усе оглядала, насторожившись, чи там взагалі приземлилася. 

Тайське манго в соусі карі

Тайське манго в соусі карі

Жодних сек’юріті, фейсконролів і довгих черг. Без перебільшень. Літаки злітають і сідають прямісінько у людей над головами, незалежно від напрямку. Каси знаходяться в солом’яних бесідках, а вздовж стежки, що тягнеться до них, біжить струмок.  “Саваді” з протяжним “і” означало, що тебе, здається, раді тут бачити. При цій вимові тайці кладуть долоні одна до одної і кланяються. Вітаються, як до своїх.

Купити батів за долари у Таїланді – не проблема. Проблема – коли купуєш їх забагато, бо повернути зайві вже не вдасться. Їх курс до долара, майже такий, як і гривні.
У віконi кантора сиділа дівчина, яка мала б чекати, поки я на пальцях покажу, скільки батів хочу купити, але ж ні, вона навіть на мене не глянула. Її увагу тримав серіал на телефоні, і не відводячи від нього очі, вона перерахувала кошти, з точністю до копійки, поклала в монетницю, продовжила сміятися з дійства в телефоні, а я з побаченого. Це було так невимушено, що аж здалось нормальним і ніяк необразливим. Навпаки, відчула себе винною, що її потурбувала.

– Таксі! Таксі!

Людей в аеропорту включно зі мною і з тим, що ото кричить, нарахувала п’ятеро.

Мене мали зустріти біля столика однієї турагенції, але не зустріли. Попередня розвідка вказувала, що від аеропорту до готелю “Novotel”, як і до будь-якого куточка острова, можна пішки пройтись, але близько опівночі йти цими хащами ризикувати не стала.

І де ж Ваше таксі? – здивовано, оглядаючи навколо, питаю того темношкірого. Поруч не було жодної автівки.

Наче знущаючись з моєї англійської, водій буркнув щось під ніс і тикнув пальцем на малого скутера, такого ж беззахисного, як і цей аеропорт.

Згадала, це ж Таїланд. Колись читала, що тут таксі з вітерком.

Два шолома на кермі обнадіювали. Чекаючи від мене якогось жесту, водій тер свої чорні вусика, бо вусами це не можна назвати, і постійно усміхався.

– До “Новотелю”, будь ласка.

Ледь всілася. Цікаво, як товстіші за мене на таксі тут їздять?

Мотор завівся й полетіли. Мопед виявився не таким вже й беззахисним. Кайфонула! Від швидкості, адреналіну, теплого повітря, і комариків в роті. Таке мале, а потужне. Летить, як навіжене. Водій безстрашний, крутить мопедом, як уміє. От-от – і злетимо в небо.

Тайське манго в соусі карі

Тайське манго в соусі карі

Через лівосторонній рух відчуття, наче по зустрічній смузі їдемо. Темно, місцевість не розгледіти. Задивилася на вершину гори, де світився якийсь монастир. Як його туди дістатися…

У готелі “Novotel” кілька днів раніше заселилися мої колеги. Я ж через те, що бігла півмарафон у Римі, про який я вже розказувала, прилетіла пізніше. Добиралася близько доби з двома пересадками в Абу-Дабі й Бангкозі.

У кращому готелі кращого району острова Кох-Самуї ящірки бігали по стелі, стінах, дверях, підлозі. Скрізь. Здається, не бігали тільки в кімнаті, де ми жили втрьох. Номер був цікаво облаштований, не кожному припаде до смаку. Відчуття, наче щось у ньому не доробили. Ванна кімната без вікон і дверей, і відділена шторкою від головної кімнати. Ось тобі ліжечко, а за шторкою унітаз. Коли сам живеш – ще нічого, а от коли з кимось – будь готовий чути всі природні звуки, які випускає твій сусід. Не все так погано, крім унітазу були ще душ, ванна й раковина.

Напій у виголеному кокосі з пафосною трубочкою і рожевим зонтичком повільно сьорбається, зволожує сухі від спеки губи, не закінчується. Лежак поки єдиний на всьому пляжі, бо о пів на шосту ранку. Світати почне о шостій. По обидва боки від тебе острів, за формою нагадує склянку з солоною морською водою, яка наповнюється й спорожнюється Сіамською затокою Тихого океану. Море чисте-чисте, зелене, ще недоторкане сьогодні. Може, я вже відкинулась, і в раю? Рухаю пальцями ніг, відчуваю пульс на руці, у животі бурчить, ще жива. Прекрасно. Піду скупнусь – і на сніданок.

Тайське манго в соусы карі

Тайське манго в соусы карі

О сьомій ранку купальник висихав за лічені секунди. Навколо жодних голосових вібрацій. Тільки море і я. Рай для живих. “Був би ти взагалі безлюдним, залишилася б тут назавжди”. Сонце красиво виглядало з-за обрію, лоскотало п’яти й пекло в сідниці.

На острові Кох-Самуї життя б’є ключем. Удень – пляж, а ввечері ти завжди маєш вибір – іти спати або ж випускати своїх бісів у нічних клубах за барними стійкими чи на танцполі. Якщо ти молодий і красивий, твій вибір завжди падає на друге, і через сон ніхто не хвилюється, бо на цьому острові троє діб без сну легко протриматися. Тільки за умови, якщо одразу не зіпсуєш шлунок тайською кухнею, і не накидаєшся в перший же день алкоголем і наркотиками.

Туристів у Таїланді багато. Місцеві вже розуміють російську, як і те, що ми завжди проситимемо знижку, тому ціни тут на перспективу завищені. Оскільки дівчата приїхали раніше, виглядали вже на місцевих, усе знали й могли порадити, куди піти й що спробувати.

-На водних мотоциклах будемо кататися?

Знайомтесь, Даша. Спокійна, стримана, але часами непередбачувана. Цікава й небайдужа до всього, що відбувається не з нею. Фотограф від Бога. Хоч сама вона про це не здогадується.

-На шоу трансвеститів підемо?

Це Крістіна. Ще та тусовщиця. Сумно з нею не буває. Не знаю, як у неї це вдається, але вона точно знає, що хоче від цього життя.

Насправді, варіантів, що робити на тайському острові, багато. Тому, власне, деяких моїх колег я за чотири дні майже не бачила.

У перший же день я півгодини каталася на водному мотоциклі, спробувала тайський масаж і випила найсмачніший коктейль з манго.

Тайський масаж коштує набагато дешевше, ніж в Україні, та кісточки перебираються не менш якісніше. Маленька худенька тайка літала по моєму тілу, почала з ніг, потім дібралася до спини, руки, шия, голова, а потім скрутила все до купи, що повернуло до реальності.

Публічний транспорт в Таїланді по суті відповідає своїй назві “тук-тук”. Помітити його дуже важко, якщо не знати, як те коритце виглядає. Захочеш під’їхати: стоїш, махаєш рукою, він сигналить, ніби дає знати, що побачив і зупиняється, ти біжиш, на ходу застрибаєш у кабінку (в яких в моєму селі корів возять). Платиш копійки, зате який екстрим.

Так можна було проїхати до міста, погуляти в торговому центрі, на ринку, купити щось тайське. Наприклад, косметику, яка вважається в Таї лікувальною, або оливкове масло, або фруктів. Продавці з тайців – так собі. Коли питаєш про ціну, тобі натискають на калькуляторі цифру. Якщо вона тебе не влаштовує, а це буває часто, ти натискаєш на цьому ж калькуляторі свою цифру й продавець без зайвих заперечень погоджується.

Що ще в Таїланді однозначно покращить настрій, якщо раптом він зникне, так це працівник поліції на посту ДАІ. Як такого, дорожнього патрулю на тайською острові немає. Чорняві чоловічки у формі, і знову таки з вусиками (мабуть, тут це модно) стоять вздовж дороги у визначених місцях, переважно біля готелів, і вирішують, коли тобі можна перейти дорогу, а коли ні. Пішохідними переходами, зебрами, дорожніми знаками тут не надуживають. Тобто їх немає, тому перехід через дорогу виглядає так: тобі чоловік у формі з дорожньою паличкою показує, що треба почекати, вибігає на дорогу й махає якось придуркувато в різні боки. Усі машини зупиняються. Тобі кричать: гоу гоу гоу! І ти маєш швиденько перебігти. Інакше не вийде. І так кожного разу, для кожної людини, цей вусатий поліцейський робить то само, у будь який час дня і ночі. Забавляє.

Регулювальник на дорозі. Фото автора

Регулювальник на дорозі. Фото автора

На другий день ми каталися на джипах по Сафарі. Дорога пролягла через Ват Кхунарам – найвідоміший храм острова, де знаходиться мумія монаха Луанг Пхо Денга. Видовисько не з приємних. Чорне засохле тіло сидить вертикально в скляному боксі, а віруючі, які відвідують храм, приносять йому в жертву квіти і ладан. Це тіло дуже шанованого настоятеля храму, який, як кажуть місцеві, передбачив собі смерть.

Тайське манго в соусі карі

Тайське манго в соусі карі

Далі були численні кам’яні підйоми й схили з дикою природою. Тому найцікавіше під час таких прогулянок сидіти на даху джипа, що ми й зробили.

На вершині гори золотіла статуя Будди, висотою дванадцять метрів. Кажуть, її видно з усіх куточків острова. Релігія в туристичних місцях виглядає трохи іншою, ніж, скажімо, у менш населених пунктах. Біля кожної статуї є якась атракція, чи то гадають по руці, чи то на паличках щось ворожать. А біля головної Будди ми зустріли мавпочку. За нею ніхто не дивився, вона вільно бігала й не боялась туристів.

Мавпа біля Будди. Фото автора

Мавпа біля Будди. Фото автора

Далі були зоопарк і шоу-програми. Слони танцювали, малювали хоботом картини й робили масаж однією ногою: дівчатам – на сідницях, а хлопцям – на члені.

Потім жахливе шоу з крокодилами, на четвертій хвилині якого я не витримала й пішла геть, бо таке знущання над тваринами викликає нудоту.

Потім катання на слонах. Про це розповідати соромно, бо слонів шкода, а кататися таки спокусилася.

Тайське манго в соусі карі

Тайське манго в соусі карі

З тигрицею можна було сфотографуватися в маленькій кімнатці. Якби не накачана пігулками, вона б вже давно всіх пороздирала до біса.

Тайське манго в соусі карі

Тайське манго в соусі карі

Крокодилів шкода. Слонів шкода. Тигрів шкода. Невже я така сентиментальна?

Обідати в Джунглях можна на свіжому повітрі в солом’яних бесідках, де під дашком займаються коханням кобри, чи то гадюки, так знизу й не розгледіти. Гіди кажуть, їх краще не чіпати. У них кохання. Тому ми пересіли до іншої бесідки. Від передозу навколо такої дикості починала боліти голова.

«Травонутися» в Таї – це традиція. Навіть нєкій ритуал, від якого не втече жоден турист.

Повернулися ми в готель, де я й залягла годин на шістнадцять. Стікаю потом, температура, від унітазу на всяк випадок не відходжу. Клятий рис. Треба було його не їсти. Здається, у мене з’явився перелік речей, які я ненавиджу. Першою залічила тайську кухню. Жахлива! В Таїланді, мабуть, і фрукти в гострому соусі змащують. Завжди сезон на антисанітарію.

Дівчата в той вечір тусили, хто де. Одні пішли на шоу трансвеститів дивитися, чим, до речі, залишилися вражені й приємно здивовані. Такій жіночій красі може кожна з нас позаздрити.

Оля з Машею, теж мої коліжанки, ходили на дискотеку, де в Маші якісь діти вкрали телефон. Так-так, у Таїланді закон захищає дітей до шістнадцяти років, щоб то вони не скоїли.

З речами тут треба обережніше. Важливо знати й те, що в Таїланді заборонено фотографуватися з монументом померлого короля Пуміпоном Адульядетом. Зараз рік трауру, і за подібне світять грати до п’ятнадцяти діб.

На останній день я прийшла до тями й ще встигла насолодитися тайським сонцем і водою. Про те, як я люблю воду, я вже колись розповідала в історії про сплави, тож можна тільки уявити, як я кайфувала на цьому практично безлюдному острові й абсолютно безлюдній воді.

Поверталась я з Таїланду у свій день народження з думкою, як добре, що в світі є речі, які роблять людей щасливими, втомленими, але щасливими. І, як погано, що є тайська кухня, до якої ми так не звикли.

В аеропорту нас чекала несподіванка – наші валізи не долетіли до Києва. Тож просили написати заяву й чекати прибуття торб через кілька днів. Один з найкращих днів народження.
Перше, що я зробила, коли повернулася, з’їла борщу з пампушками.

Відео з Таїланду можна побачити на каналі блогу. 

Коментувати

21 жовтня 2019
18 жовтня 2019